Як чекають із війни...

Я знаю, як чекають із війни
Як дні мов шиби кришаться на скалки
Як ніч пірнає в каламутні сни
Тривогою встромля в колеса палки.

Як несмакує кава і життя
І трусить та морозить до судоми
Коли в новинах згадують місця
Де наші, де свої стоять в облозі.

Постійно з телефоном у руках
Незмінна невідомість та питання
Щоб не було, завжди мов на голках.
Де б не була, лише одне чекання...

Я знаю як чекають із війни...
Я знаю, та бодай його б не знати
Дай Боже сили просто перейти
І потім не клясти, не нарікати...

© Ірина Бжезінська