Не розуміють, не бачать, не чують,
Кожен в собі замкнувся на ланцюг...
Байдужий та жорстокий… жебракує
Крихти любові в світі волоцюг.
Просить уваги, погляду чи слова
А часом – тиші, просто віч-на-віч.
Хтось кине десь на гріш душі полови
І те зігріє в темну-темну ніч…
Попрошу в перехожих трішки неба
Краплинку щирості і посмішки нектар
Хоч скибочку любові, дуже треба!
Складу у торбу, то і є мій скарб.
То може завтра … А сьогодні сумно
Кожен замкнувсь - не клич, не визирай...
А світ настільки злий, брудний, безумний
Й такий прекрасний- просто обирай!
© Ірина Бжезінська
Немає коментарів:
Дописати коментар