Гніву, образ чи смутку...
Всі вони звичні гості
Зайдуть й тікають хутко
Я не боюся болі
Сліз, катастроф ілюзій...
Все заживе поволі
Зміниться колір смуги...
Я не боюся мряки
Снігу, дощів холодних
Настрій від них ніякий
Але то лиш... погода.
Але буває часом
Зайде на каву втома...
Аж ципенію з жаху
Не розірвати кола.
Сяде навшпиньки поруч
Ти її вже не зрушиш
Гляне у очі мовчки
І зажадає - душу!
От чого я боюся...
© Ірина Бжезінська
Немає коментарів:
Дописати коментар