А у сорок хіба кохають?

А у сорок хіба кохають?
А за сорок хіба живуть?
Літо поспіхом сходить на ніц
Серпень. Мудрі вже зиму ждуть.

Я мов яблуня - не вродила
З'їла гусінь плоди та цвіт
Навесні я чекала дива...
Вже змирилась. Живу як всі.

Ночі холодом трусять листя
Душу шарпає вітер й дощ
На гілках всохли птацтва гнізда
Самота потребує площ...

Я стояла вже не чекаючи
Просто точка, жива мішень
Ти ж з'явився неначе марення
Як останній ще теплий день

І ураз все заграло барвами
Закрутилось як дзиги вир
Хто тепер я? Квітує папороть
Плаче мавка та виє звір...

А у сорок хіба кохають?
А за сорок хіба живуть?
Може вже не потрібно планів
Лише день. Лише гола суть.

Кілька слів. Кілька стиглих яблук.
Буде сидр. Новий врожай.
Зацвіту. Відкоркую радість.
Буде все... Просто мрій й бажай!

© Ірина Бжезінська