Весна прости

Ранкове сонце - вогке і гливке
Й таке холодне, так самфірно сизе
Стоять дерева в чорній драній ризі
Легенько вітер спинить за плече.

Весняні квіти дивляться униз
Собі під ноги. Так простіше мабуть
Проти крізь першу ейфорію й славу
Перетворивши мрії в чийсь каприз.

Брудні доріжки, чорні хідники
Торішнє листя відкидає тіні
Нагадує, що ми безсилі й тлінні
А він - всесильний, вічний, на віки!

Весна прости...

За все мені прости.

© Ірина Бжезінська