Слова...

Слова живуть своїм життям.

Вони – живі, вони – мінливі.

В словах є зміст, є почуття.

Є магія і дивна сила.

Слова минають, мов роки.

Відходять та вертають знову.

Слова складаються в рядки,

У сварки, вірші та розмови.

Слова – живі. Слова –міцні.

Слова – рушій чи перепона.

Слова – мов джерело ріки,

Що завжди досягає моря.

Слова.. Вони такі прості…

Та складно їх знайти, добрати.

Щоб викласти такі стежки,

Що приведуть на рідні хати

Слова – мов птахи в висоті

Летять, відлунюють, голосять…

Слова! Благаю, не мовчіть!

Скажіть все те, що серце просить!

Фатальний день

Сьогодні я – вкрай небезпечна.

Все валиться мені із рук.

Невчасна, хибна, недоречна...

Несу нещастя, наче крук.

Що не торкну – усе невдало.

Що не візьму – летить униз.

Я вже й не знаю, як так сталось.

Й ти відійди. Не стій поблиз…

Сиджу, не дихаю, без руху.

Мовчу, боюся слів своїх.

Для мене день цей – просто мука

Минай скоріш, минай скоріш…

Гроза – мов оберіг душі

Як вітер зірветься із хмар,

І здійме круговерті пилу.

Енергії стрімкої шал

Мене мов пух, візьме на крила.

І я здіймусь понад світи,

Понад кордони та угіддя.

Понад ліси, гаї, сади,

Нестиме вітер без повіддя.

Я відчуватиму, що світ,

Такий прихильний, добрий, щирий.

І ця гроза – лише привіт.

Мій сильний захист від зневіри.

Гроза – мов оберіг душі.

Весь змиє бруд, обпалить рани.

І у суцільній темноті

Освятить шлях новий вогнями…

Люблю ...

Люблю...

Так ніжно і врочисто

Злетять оці слова із губ.

Люблю...

Люблю так щиро й чисто

І в росах губиться цей звук.

Люблю,

Люблю усі світанки,

Що бачила в твоїх очах.

Люблю,

Люблю мов в лихоманці,

Тобою марю в моїх снах.

Люблю,

І почуття мов Сонце

Мене освятить до життя.

Люблю...

Ти Ангел мій і охоронець

Ти мій, все решта – лиш слова…

Пробач...

Пробач, що часом я буваю несмілива

І повна сумнівів, запитань та образ...

Буваю квола й дико нещаслива

Ховаючи страждання в бездну фраз…

Пробач, що в круговерті часу

Буваю я розбита і сумна...

Пробач, що як душа страждає

Я хочу залишатися одна.

Пробач мої недоліки і вади.

Пробач цей світ, що так мене зламав...

Пробач мене, так безкрилу птаху

Що хоче дотягнутися до хмар!

Чекання

Мене вбиває це страшне чекання!

Чекання зустрічі, чекання твоїх ласк...

В чеканні - розчиняються бажання...

Спустошуючи час, кохання, нас...

Чекання блудить, нудить і чекає

Моїх поразок і моїх страждань.

Чекання. Я ненавиджу чекання!

Я хочу все і зразу – водночас!

Не люби мене, не люби!

Не люби мене, не люби!

А скоріше тікай від мене!

Бо в очах моїх гаснуть сни,

А душа моя рветься до неба!

Не люби мене, не люби!

Я мов річка, стрімка та глибока.

Як підійдеш впритул до води,

Змиє хвиля твій розум і спокій.

Не люби мене, не люби!

Я, мов спалах на темному небі.

Не злякають мене дощі,

Я - горю, ти ж згориш біля мене.

Я – мов магія диких трав.

І лікую, й калічу душу.

Можу зцілити безліч ран,

Часом ж, нових додати мушу…

Лиш сміливець сягне вершин!

Лиш розумний віднайде міру!

Не люби мене, не люби,

Як не впевнений в своїх силах!