Хочу любові ....

Хочу шаленства дикого вітру

Що листя зриває й розносить по світу…

Хочу тендітності сонця весною
Коли спів пташок розлетиться луною…

Хочу спекотності літнього півдня

Коли обпікають проміння обідні...

Хочу я стрімкості річки гірської

Хай все лихе з серця змиє водою…

Хочу осіннього вальсу у барвах

Хочу зимової тиші у парку

Хочу тебе… і без тебе я гину

Хочу любові… кохай мене, милий!

Тобі не має діла до моїх небес....

Коли щось змінюється у душі, у почуттях, це насамперед можна відчути по інтонації голосу, коли ми відповідаємо "так.." Ще..."так"

Тобі не має діла до моїх небес,

Тобі не має часу на мої скитання!

Щоб йти вперед – немає вже бажання...

Не має віри і нема чудес…

Болить душа, коли стискає горло

Якесь беззвучне і надривне – йди….

Болить душа, коли остання гордість

Мені шепоче – де є я , ти, ми?

Слова скінчились, і скінчилась тиша,

Скінчилась віра… віра в чудеса.

Вогні погасли, розійшлися гості ...

Триває наше звичнеє життя…

Закохана....

Закохана… і безпорадна.

Натхненна і розбита вщент!

Дві протилежності так марно

Об’єднувать в один момент.

Кляну і каюсь…і тікаю

Від себе …але як втекти.

Коли кохання кличе, вабить,

Коли навкруг все – тільки ти!

Гублюсь, знаходжусь і намарно

В собі затримую слова…

Кохання моє, моє щастя!

Лови мене, я вже твоя!

Не можу спати

Не можу спати. Мучають думки

І я гублюся в їх безумнім леті…

І я не знаю, де я, а де ти?

Не знаю на якій я є планеті…

В думках моїх все звелось нанівець,

Усе життя, усі падіння й злети.

І лише ти – як сонця промінець

Ведеш мене до світла крізь лабети.

Тікають сни, а час стоїть на місці

І мучає мене не знать за що…

Життя бурлить навкруг в моєму місті

А я стою, сама, ну казна-що!

Чому думки мої такі бурхливі?

Чому життя моє таке стрімке?

Чому це почуття несе мене на хвилі

А щастя наче скло, таке ламке…?

Не можу спати…Мучаюсь, ховаюсь

Із головою в ковдру та думки

Мене мов стріли гострі настигають

І колять, і впиваються в боки…

О, Боже, дай мені терпіння!

О, Боже, дай мені терпіння!

Більше нічого не прошу!

Дай сили вірить в провидіння

У долю вірить, у мету

Життя

Або його безцінність

На тлі твоїх страждань, висот!

О, Боже, дай мені терпіння

Пройти стрімкий цей поворот

Життя

Пройти, і не зламатись

Пройти, хоч боязко в душі!

Хоч вже втомилась спотикатись

Але цей шлях, - шлях до мети

Життя

Що ти мені призначив.

Що маю взнати, перейти…

Терпіння лиш мені забракло

Дай Боже сили, не лиши…!

Я тебе забуваю

Я тебе забуваю,

Я усе забуваю,

Кожен погляд і запах

Назавжди відпускаю.

Ви летіть, не вертайте,

Розчиняйтеся в смутку,

Потоніть у туманах…

Бо так треба, так мушу!

Я тебе забуваю,

Я усе забуваю,

Кожен день, кожен спогад,

Навкруги розсипаю.

Розсипаю, як перли,

Що були білі-білі.

Але з часом зітерлись,

Стали тиснути в шию.

Я тебе забуваю,

Я усе забуваю…

Серце вабить дорога,

А що далі  – не знаю.

Плаче туга сопілки,

Де не гляну – там пустка

У котрій наче гілка

Щастя тріснуло лунко…

Молитва мого серця

Яке ж це щастя просто бути разом.

З тобою бути разом назавжди.

Забувши всі незгоди та образи,

Іти вперед до спільної мети.

І хай летять роки, минають весни,

Хай розцвітає й облітає цвіт.

Я вдячна своїй долі, що принесла

В моє життя кохання дивний світ.

Ти в серці наче іскорка, як сонце.

Щодень мені освячуєш життя.

Я вдячна Богу, що в моїй долоні

Твоя рука, твоя міцна рука.

Ти мій і щастя наше наче річка

Летить вперед й розсуне береги.

Мене тримай в свої обіймах міцно,

Мене як серце власне бережи…

Люблю тебе, і хай слова ці вітер

Підхопить та по світу понесе.

О Божа Матір, що за дивна втіха,

В молитві дякувать тобі за все, що є!