В любові пелюстках заблудші сни

Так хочеться прокинутись від сну

І скинути з очей важку дрімоту
І посміхнутись сонцю у тобі
Й в твої руках сховати всі тривоги

І ти не спи.. давай втечемо десь

Де буде навколо все дихати любов'ю
Де будем ми ... і лопотіння крил
Поверне нам отой найкращий спомин

Я розцвіту... і крихти пелюсток

Розвіє навкруги весняний вітер
Зростає в серці оберіг, і Бог
Один лиш знає.. що із цим робити

Так хочеться... росою впасти тут

До твоїх ніг, до твоїх снів злетіти
Зривати вітром пута всіх розлук
Леліяти в вінку пахучі квіти

І бігти...бігти просто навпростець

До мрій, до щастя... до води, до неба!
До поля, до травинки, до землі
Сказати "Я люблю! А що ще треба?

Ти ...

Ти не покажеш свою біль

Сльоза не зайде в твої очі
І хоч чорніють клято дні
Ти не віддаш пошану ночі

Ти дивна ... хоч усі дива

Навколо себе твориш серцем
Ти сильна...але сила ця
Тебе роз'їсть колись напевно...

Такий цей світ... ти ж не така

Такі ж ці люди... ти ж... інакша
Така ж як всі.... але жива
Тут зі всіма... та в своїх хащах

І це не вирок, просто шлях

І хай навколо круки в'ються
І хай горить цей біль в очах...
Та ноги йдуть, вуста сміються!

Неначе дивний сон любов твоя

Мені приснився дивний сон

Як ми разом ... десь там, за містом
Ідем .. і вшелесті дібров,
В траві, в воді ... я чую пісню

Вона лунає в голові...

А ми сміємось, наче діти.
Моя рука в твоїй руці
І це так добре, ...тільки вітер

Між нами тихо пролітає

Торкає сон мій... і росу
Із квітки ніжної ковтає
Вона ж ховається в траву...

Сьогодні снилося мені

І сон той був такий безмежний
Такий одвічний і безпечний
Як твій цілунок навесні

Утопія обману

Я комбіную сіре з чорним

І гостре додаю у лід...
Холодний погляд ... у безодню
Ти не дивись... не в тому зміст

Що я без жалю тебе жалю

Що я бездушна у словах...
Що не торкнусь, то зразу спалю...
Що не візьму... одразу в прах.

І я не втішу, і не буду

Тебе чекати край вікна
Тебе засуджую без суду
На вічний дотик каяття...

Я кожен день, як в обороні

І кожну мить іду у бій
І серце моє - то корона
Лише для того, хто не втік...

Я не знаю, що буде потім...

Я не знаю, що буде потім...
після смерті, чи післязавтра
вітер листя жбурляє в очі
й носить небом похмурі хмари

зараз осінь, і це , - мов кара

наче вирок, як постріл в серце
ми чекаємо літа... марно
й відганяєм цей день, як вперше
 

скільки всього... мине, не верне

скільки часу... розтане, зникне
скільки слів ... а почути важко
скільки душ... а душі не видно!
 

Я не знаю, що буде потім...

після смерті, чи післязавтра
ти пробач мені слів цих поспіх
хочу жити... хочу просто кохати

Мій Ангеле!

мій ангеле, моя небесна сила,

мій оберіг... Мій світ такий пустий
так стрімко в ньому падають хвилини
І гасне сонце в мертвій глибині

я вдячна долі, вдячна кожній миті

коли ішла, летіла чи повзла
це все моїй душі давало крила
які злітали в рими і слова

мій ангеле, моя небесна сила

мій друг єдиний, не забудь, не зрадь
куди мене несуть життя вітрила?
де моя радість, в чім моя печаль?

питання, знаки, символи, дороги

дощі, сніги, пустелі і степи....
а ти все тут, мій ангел-охоронець
так сліпо віриш у добро душі

Віват дощам!

У Львові осінь... дихає, літає...

туман, як кров, все місто обплітає
і серце тисне... скоро дощ.
 

А знаєш, так все і буває

Осіннє листя замітає
холодний вітер.
Cкоро дощ.

 

А я люблю цю сіру осінь

що розляглася тут навкруг
і серце моє також просить
напівтонів, напіврозлук.
 
Коли ще мить, ще день, ще подих
і все замре у білій млі...
а от сьогодні я ще поруч
живу, ... і добре так мені

Не думати про світ, про завтра

про сон, що так і не прийшов.
Осіннє листя пахне парком
теплом какао, дзвін церков

Мене не кличе до молитви

молюся Богу сам-на-сам..
не мій це світ, не моя битва
але я  тут.... віват дощам!