Маршрутка

Маршрутка. Тиснява. Задуха.
Десь би триматись, бо впаду.
Принишкли. Тиша тисне вуха.
Болить нога, але стою.

Напруга. Бруд. Несвіжий запах.

Ми їдемо. І так щодень.

Як він гальмує, от невдаха.

Хоч ми такі самі..., пусте

Пусте що різні, що інакші

На всіх обличчях - чорний сум

В очах утома, як прокляття

І біль по тілу, наче струм.

Немає посмішок та сміху.

Немає щастя... Знов руша.

Усі у чорному довіку

Чорніше чорного душа.

Та не від злості, а від шрамів

Від опіків, порізів, ран...

І сивина чомусь так рано.

Знов провалився втечі план.

Моя зупинка. Двері, сходи

Робота... Безвість і аврал.

Сто тисяч прикрих епізодів

Й відомий наперед фінал.

© Ірина Бжезінська

...

Депресувати… довго і глибоко
І сам на сам з собою, сам на сам
Курити, театрально закурити
Гіркого з присмаком кориці табака.
Не вірю в чудеса…
Не вірю у слова…
Не вірю….

Вірю зорям і дощам
Нічному мороку й крихкій утомі снігу.
Я вірю ранку… бо на небі шрам
І вірю звуку зламаного сміху…

Я вірю травам, листю та квіткам
Я вірю в землю, вірю її силі…
Я вірю пісні й молодим гілкам
В їх сльзи… Вірю моря хвилям.

Додам вину і меду і перчинку
І диму, диму, диму… хай горить
Пече нехай, як у руці вуглинка
Не вірю людям…
Собі не вірю…
От такий гамбіт...

© Ірина Бжезінська

Ніч

Не дзвониш. Поза зоною.

Ти в зоні де перемир'я...

Миримось, воюєм?

Не дзвониш. Ніч без спокою.

І душить це безсилля...

Час хвилями жонглює...

***

А в нас у Львові знову свято

Чергові пляцки і сири

Вино, глітвейн, пампух... тут паті

Їм треба грошей та краси.

Що там війна - то всім без діла

Й твої всі друзі молодці

За рік цей збудувались, жили...

А ми? Слова щось йдуть не ті.

Вже вісім місяців. Ще скільки?

Ще скільки ось таких ночей?

Це не тобі, це кажу тиші

Що серце вкрала, мов трофей.

А влада? В них все в шоколаді

В ажурі...  бархат, діамат...

Ніхто не стане на заваді

Кудись ідем, - йдем навмання.

Комусь війна ця дуже в тему

В кишеню дуже та в зірки...

Не вірю я чинам й в систему

Ми дон-кіхоти й вітряки...

Якусь держава має карму

Червлену, наче як врекли

Ми здобуваєм перемогу

А переможені - знов ми.

І все десятий раз по колу

Вже граблі стоптані... аж ні

Знову не чути рідну мову

Навпроти ж свої, не чужі....

Ми всі обмануті настільки

Наскільки хочемо самі...

Налиють аж по самі вінця

Брехні... Що ж мають на умі?

***

Не дзвониш. Поза зоною.

Ти в зоні де перемир'я...

Миримось, воюєм?

Не дзвониш. Ніч без спокою.

І душить це безсилля...

Час хвилями жонглює...

Самообман

Люблю теорії про щастя
Лиш забажай – і ось, бери.
Лови момент, гори багаттям
Куштуй, торкай, вдихай, твори!

Живи завжди, як хочеш сам…
Чаклуй над днями, мов шаман…

Не переймайся, не турбуйся
Все відійде, мине, мов сон
Яка ж погода, помилуйся!
Обновка, ах, який фасон!

Ти сам собі, мов отаман…
Іди вперед, виконуй план…

Живи уже, живи сьогодні
Не падай в спогадів батут.
І не лети вперед в майбутнє
Спинися, ти є зараз, тут…

Трагедій, трилерів та драм
Зникає біль, наче туман…

Всміхнись до долі пустотливо
Новини вимкни, ти ж є тут
Ти ще живий, і ти – щасливий
Смакуй цей світ гірких отрут.

Мені доводилося знати
«Просвітлених», ах як казав!
За землю, зміни й рідну матір…
На всіх він клав й всіх обіймав.

Гримуєм вдало очі, губи
Світ хижих й гарних ігуан.
Нещасні в щасті наші люди.
Самообман, самообман.

Знов просить бабця хоч би хліба.
А ще на фронт… біда, біда.
Зима і ціни… де ж це диво?
Де ж це покращення? Шкода…

Навколо сірість, голод, відчай
Навкруг – розруха та бедлам…
Ми – тільки мить, за нами -вічність
Й самообман, й самообман.

Іду, товчу, шкребу…й по колу
А там – мовчать, а там – титан.
Я не спиняюсь, знову, знову
Самообман, самообман.

Та я щаслива, я у тренді
Забуду все, нап’юся в хлам
Я ж позитивна, хеппі-ендінг
Й самообман… Й самообман.

© Ірина Бжезінська

Старію...

Старію...то твоя війна
Мене так ріже та корючить
Вже очі - рана, шрам - душа
А біль, як куля - в серце влучив..

Старію... нерви-гармаші...

Тріпочуть руки з телефоном

І холод... навіть у вірші

Прокрався, тишу збурив дзвоном.

Старію... Мудрість, сивина
Хоч ще зарано, так зарано
Ще б смішки, любощів й вина...
А тут війна, мов чорна хмара.

Старію... Сняться сни не ті
Не ті уже читаю книги
Не так говорю, не такі
Мої молитви...не зажило.

Старію... Змінююсь в лиці
Коліна, поперек...що далі?
То байка все...лиш ти скоріш
Вертай з війни домів, коханий!

© Ірина Бжезінська

Пустеля

Мені б води, бодай одну краплинку

Ох, як я смакуватиму її!

Горять піски, неначе по вуглинках

Ступаю, йду…з нізвідки в нікуди

Води, води…вже згорбилася, всохлась

Копаю вглиб, аж на зап’ястях кров

Пісок сичить й кусається, мов кобра

Вже яма з мене  - та лишень пісок

Пустельна спрага хижа та ворожа

Вона не знає жалості й вмовлянь

Вслухається до дихання сторожа

Лиш знак подай, скорись - і прощавай.

Води, води, води... які прогнози?

Хто б підказав? Ні карти, ні ножа

Лиш голі руки і тверезий розум...

І лиш у сні навкруг жива вода....

Шукати глибше, краще, помаліше

Чи місце це пусте, лиш трачу час?

Палає сонце ближче, гарячіше

І відчуття... мов гублю долі шанс. 

Мені б води, мені б до тебе, любий

Торкнутись джерела, омитись від думок

Мені б туди, де спокій й прохолода

І голос рідний плине, мов струмок...

© Ірина Бжезінська

Дилема

 

Дилема...гостра та болюча

На роздоріжжі камінь чорний

Направо стежка йде до кручі

Наліво - в болота безбожні.

Не сходить день на цих теренах

Змітає вітром пересуди...

Питання скупчились у венах

І тиснуть серце, б'ють у груди

Пробачити, забути...знову?

Вони кричать а я - мовчати?

А потім враз усе по колу

Один кінець, один початок...

Чи відповісти? Знахабніти

Аж прокричати...Маю право!

Й послати їм туди привіти

От матимуть тоді забаву.

Терпіти - значить програвати

Не стерпіти - також програти

Що краще? Кинути б на картах

Та хто підкаже, де б то знати...

Раневська правильно сказала

"Міняйся, чи помри самотнім"

А ми.... спустили вже забрала

Й готові битися... до крові!

© Ірина Бжезінська