Коли...

коли летить все шкереберть

й бракує кисню у повітрі 

і все вирішує момент

або вперед, або ступися

коли за хвилю вже фінал

паде як фатум, як прокляття

ось-ось почнеться пишний бал

а в мене ще немає плаття

ще список непочатих справ

а часу як завжди замало

хтось би усе начарував

та не мені, але не зараз

я зупинюсь, земля і вись

такі врочисто неймовірні

коли летить все шкереберть

мене врятує просто віра...

МИ!

А ми такі ж незграбні в своїх мріях
І ще до піру віримо в дива
І любимось і сваримось без міри
Цілуємось на вулицях в уста.

Регочемо, лоскочемось, дурієм
Тримаємось за руки просто так
Говоримо лишень про те, що нині
Ховаємось в кав'ярнях по кутках.

На вечір п'ємо каву з шоколадом
На ранок круасани й чорний чай
І губимось серед старих кварталів
Й знаходимось ... у візаві в очах.

Такі дорослі та неначе діти
Бешкетні, норовливі, запальні...
Холодні ще, лиш трішки відігріті...
Навпіл лиш Я ... та разом ціле МИ!

© Ірина Бжезінська

Музика

Накришу з тиші полумисок нот
І повні пригорщі нагорну, аж до краю
Хай такт між пальцями повітрям прослизає
Та венами мелодія тече.

Бринить у звуках риска-горизонт
Зринає ввись стрімкий пейзаж вечірній
І так все урбанічно і безсильно
Й так безталанно, наче вчусь лише...

Нехай звучить... Фальшиво, невпопад
Часом заголосно, часом лише ледь чутно...
Часом у радості, в любові чи у скруті
На самоті ... чи серед людних площ

Нехай звучить...
Й кружляє вихор нот...

© Ірина Бжезінська

Вітаю з НОВИМ 2017 РОКОМ!

Вже хазяйнує Новий рік

І новий старт дарує мріям

День мов завмер, замовк, застиг

Чекає дива… просто дива.

Блікують радісно вогні

Гірлянди-водоспади сяють

Ялинка шелестить у сні

Наспівує на щастя й радість.

Най буде безліч гарних днів

Хай будуть поруч добрі люди

Лишімо ненависть та гнів

Та буде мир по всіх усюдах.

Хай будуть посмішки і сміх

Добробут, злагода, здоров’я.

Нових незвіданих доріг

Прихильність і опіка Божа.

Хай наша сила лиш росте

Хай наша віра лиш міцніє

Хай добрих справ вінок цвіте

Й розквітне рідна Україна!

© Ірина Бжезінська

Найдовша ніч

Найдовша в році ніч
Тепер піде на весну
Хоч морозець скрипить
Але в душі так тепло.

Щодень хвилину-дві
Затримається сонце
Глядиш, уже і дні
Такі весняно довгі.

Летить шалений час
Запалює планети
І наче гордий птах
Завжди високо в небі.

Не зловиш, заманиш
Лиш оку мило глянуть
Ми біжимо за ним
А він про нас й не знає.

Тік-так, дін-дон та дзінь
На коліщатках справних.
Й зимових володінь
Розтане дивна казка.

© Ірина Бжезінська

Як чекають із війни...

Я знаю, як чекають із війни
Як дні мов шиби кришаться на скалки
Як ніч пірнає в каламутні сни
Тривогою встромля в колеса палки.

Як несмакує кава і життя
І трусить та морозить до судоми
Коли в новинах згадують місця
Де наші, де свої стоять в облозі.

Постійно з телефоном у руках
Незмінна невідомість та питання
Щоб не було, завжди мов на голках.
Де б не була, лише одне чекання...

Я знаю як чекають із війни...
Я знаю, та бодай його б не знати
Дай Боже сили просто перейти
І потім не клясти, не нарікати...

© Ірина Бжезінська

Сум'яття

А більшість негараздів лиш сум’яття
Лиш метушня, луска, туман та дим
І завтра вірю, знаю, буде краще
Якщо є завтра, а у нім є ми.

Гротескно нам щодень дарує міфи
Трагедії, комедії та фарс.
Тут здобич рвуть, кусають люті грифи
Там в небі яструб щойно пролітав.

А все так просто, так банально просто
І так надскладно, що й не поясниш.
Життя - прекрасне, істини – відносні.
Є тільки мить. Одна єдина мить.

А день диви, змінив вже гнів на милість
Так потепліло, начебто весна
Легенький дощик моросить несміло
Всі поспішають… Зустрічі. Діла.

Дивилась за вікно – здавалось, злива
Промокну аж до нитки у момент.
Виходжу, а навколо так красиво
Казковий вечір й місяць як акцент.

Бо більшість негараздів лиш сум’яття
Лиш метушня, луска, туман та дим
І завтра вірю, знаю, буде краще
Якщо є завтра, а у нім є ми.

© Ірина Бжезінська