Бути твоєю з тобою

Як мені зараз хочеться
Аж до оскоми, до болю
Слухати зорі ночами
Бути твоєю з тобою.

Погляди ніжні потайки
Квітів букети літні
Чекати, читати, охати
І мріяти щось несусвітнє.

Губитись в парках занедбаних
За руку тебе тримаючи
Вслухатися в серця гупання
Тебе стороною минаючи....

Як мені зараз хочеться
П'янкого, бездумного, хижого...
Пристрасті, шалу пророчого
І почуття правдивого.

Без обіцянок назавжди
Без віри у завтра і вічність
Просто зорів лампадки
І щастя пекуча грішність.


© Ірина Бжезінська

авторська начитка https://soundcloud.com/iryna.../yak-men-zaraz-khochetsya

Фанат дощу

Шаліє дощ, уже котру годину
Змиває ріки пилу та піску
Наспівує щось тихе без упину
І я собі мугочу... в темноту.

Хто з нас соліст, а хто лиш на підспіві?
В дощів гастролі. Львів. Париж. Стамбул.
Дощі лунають, тріпотять і линуть...
Шумлять, кричать... здалека чи впритул.

Гремлять овації. Природа аплодує
Цей дощ прекрасний. Апогей. На біс
Самі боги десь в небесах скандують
Віват дощу! Тріпоче листям ліс.

Природа знає більше за людину
Ця пісня хіт... Повторно запущу.
Танок краплин відстукують хвилини
Все бездоганно. Я - фанат дощу!

© Ірина Бжезінська

авторська начитка тут https://soundcloud.com/iryna-bzhezinska/ya-fanat-doshchu/s-z0ttg

Мої вірші гіркі, мов полин

Мої вірші гіркі, мов полин
І болить і пече кожне слово
В них покошений цвіт полонин
І Дніпра світанкова розмова.

В них до краю вчорашніх надій
Так нахабно украдених й вбитих
В них захований код поколінь
Що вмирали, щоб нам зараз жити...

В них калина рясна й молода
Край дороги до нас тягне віття
І гримить в серці клята війна
Крадучи у нас душі й повітря.

Тут стрілецькі й повстанські пісні
Й колисанка на щастя і долю
В них хрестів маяки уночі
У набат б'ють михайлівські дзвони.

Мої вірші гіркі, мов полин
Рясно скроплені кров'ю й сльозами.
Але завтра... так хочеться змін
Україні добробуту й слави!

© Ірина Бжезінська

Страшно читати новини

Кожного ранку страшно читати новини
Наче на голках... Звідки чекати біди?
Вдома де-юре маємо ще Україну
Але де-факто... В головах вже москалі

Гинуть солдати. Гинуть надії та мрії
Котиться світ до межі популізму та лжі
Як ви спите? Зрадники, дурні, повії?
Ті, що за матір просили дрібні мідяки...

Знову приспали а потім окрадену збудять
Просто читайте Шевченка а не Уніан
То не по-божому рідному в хаті паскудить
Ворог не спить, просто чистить свій ржавий наган.

Ми переможемо! Але якою ціною?
Скільки попереду років тяжкої борні?
За Україну! За мову! За наших героїв!
Історію й віру, за зрощене завтра в зерні!

Сьогодні ж ще страшно, так страшно читати новини....


© Ірина Бжезінська

Холодний чай

Ковтаю спогади немов холодний чай
Такий гіркий, міцний і ніби чорний
Не вийшло розійтися на "прощай"
Рвуть душу звинувачення, прокльони....

Скоро весна, вже сонце топить сніг
Птахів щоранку спів все голосніший
А ми не пара... Світ нас підстеріг
І обнулив рахунок щастя... Інші

Ми стали інші, навіть геть чужі
І нас не світ ламав а ми трощили
Вся наша гордість, звички, наші "ні"
Вже вибір зроблено.Тепер біжи щосили...

© Ірина Бжезінська

Веселка

Забагато "чому" й "навіщо"
Запитання висять в повітрі
Недоказаних слів кладовища
Поміж нами... Роки та віхи

Поміж нами розбиті мрії
Поміж нами пророчі вірші...
Я не буду шукати винних
Але ми... ми вже зовсім інші...

Забагато питань в повітрі
І замало тепла у серці...
Стала сірою днів палітра
А так хочеться знов... веселку!

© Ірина Бжезінська

От чого я боюся...

Я не боюся злості,
Гніву, образ чи смутку...
Всі вони звичні гості
Зайдуть й тікають хутко

Я не боюся болі
Сліз, катастроф ілюзій...
Все заживе поволі
Зміниться колір смуги...

Я не боюся мряки
Снігу, дощів холодних
Настрій від них ніякий
Але то лиш... погода.

Але буває часом
Зайде на каву втома...
Аж ципенію з жаху
Не розірвати кола.

Сяде навшпиньки поруч
Ти її вже не зрушиш
Гляне у очі мовчки
І зажадає - душу!

От чого я боюся...


© Ірина Бжезінська