Вчуся...

Вчуся приймати і дякувати
Вчусь відпускати й прощати
Вчуся слухати, бачити
Чути і відчувати...


Вчусь довіряти і вірити
Вчуся чекати і спокою
Вчуся просити й довірити
Вибір тобі, без докору.


Вчуся...

Душа долала...

Душа долала терикони мрій
Ішла вперед без мапи, без дороги
Слова молитви омивали ноги
А болі й втрати свій тримали стрій.
Душа долала терикони мрій...

Душа далала терикони снів
Губила зміст і забувала теми
Зі смутку майструвала сни-тотеми
Згубивши лік отих самотніх днів.
Душа долала терикони снів.

Душа долала терикони душ
І оступалась, падала, вставала
Когось крізь сльози тихо так гукала
А слід був чорним, як розлита туш
Душа долала терикони душ.

Душа долала...здолена душа
На долю вже давно не нарікає
Іде бо вірить, що іще чекають
Така водночас рідна і чужа
З розбитим серцем...здолена душа.

© Ірина Бжезінська

Минуле...

 

Минуле... Ти з ним у одній клітці
Ти з ним на одній гілці
Високо, небезпечно
Ти з ним...а воно вже без тебе.


Воно неминуче, бо відбулося.
Воно жорстоке, бо вже нічого не змінити
Воно буде довго ще жити і снити
Бо ти з ним... а воно вже без тебе.


Його не побороти, бо воно сильніше
Його не забути бо постійно поряд
Можна лише підсунитись ближче
І говорити... Шукати замирення
Бо ти з ним...

© Ірина Бжезінська

Просто набутись з тобою

 

Просто набутись з тобою
Надихатись цим повітрям
Торкатися скроні рукою
Зриватись до тебе вітром

Просто набутись з тобою
Писати нових історій
Впиватись п'янкою весною
Лічити у небі зорі.

Просто набутись, напитись
Просто торкатися, бути
Просто отак дивитись
Просто слухати, чути.

Просто набутись з тобою...

© Ірина Бжезінська

Радість

 

Радість буває тихою
Як світлий день на обрії
Писанка-хатка під стріхою
Й поле чорніє зоране....

Звуки, пісні та охання
Сонця небесне колесо
Бруньки налились соками
Навіть в повітрі - солодко.

Радість...

© Ірина Бжезінська

Мене прокляли...

Мене прокляла ранняя весна
Вона цвіла а я не помічала
Тепер душа мов на вогні казан
Скільки б не грів...вона не закипає.

Мене прокляли пізнії сніги
Коли з дощем сніжинка долітає
Тепер душа мов ніччю береги
Хтось погука а де плисти - не знаю.

Мене прокляла пташка у гнізда
Та. що співає щиро, мов востаннє.
Тепер душа - бездонні небеса
І кожна мить болюча, як прощання.

Мене прокляли квіти і трава
Я їх топтала... може й ненавмисне.
Тепер душа - мов в чорному вдова
Лиш часом чуть...так нібе серце тисне.

© Ірина Бжезінська

Чи є ....чиє?

Чи є в нас час на нові помилки?
На свіжі сльози, на болючі втрати
Слова, що входять в серце мов кілки
Пусті думки, заїжджені цитати.


Чи є? Чиє воно оце життя
Таке мов дощ - стрімке, пусте, холодне
Чи маєм час дійти до укриття?
Чи втратим два чи не загубим жодне?


Чи є в нас час, і сила, віра, міць
Чи є вогонь, що захистить, зігріє...
Мовчиш? Мовчи... Чекаєм блискавиць
На дикий шал безстрашної стихії...

© Ірина Бжезінська