Печаль...

Моя печаль, як кришталевий келих,-
Її ховаю я у будні дні.
Та в день святковий, серед слів веселих
Вона зі мною ... і вона - в мені.
 

Крізь келих, кришталево чисті лунки

Дивлюсь на світ, на себе, на життя...
Моя печаль іде по серцю лунко...
Й болить душа...  лише болить душа.
 

І слів замало, і життя замало

Аби цей келих випити сповна...
Мені на долю дивні впали руни....
Коли весела, ... то чомусь смутна.

Доля

Часом як спинишся бігти
Враз налітають думки
Де ти, кому й що ти винна?
Нащо живеш на Землі?

А я і справді не знаю
Долі своєї мету
Як я люблю – то літаю!
Як я сумую – мовчу...

Знаю лише що для мене
Більше за все – почуття
І найдорожчі хвилини
Ті, що з тобою була!

І ані гроші, ні слава
Не допоможуть , не жди
Лише оте, що у серці...
Буде з тобою завжди!

Почуй мене

Коли мовчу... мовчу і розумію
Як мене душать спогади ,слова.
Думки летять, і їх не зупинити...
Вуста ж мовчать... та не мовчить душа.

Вона летить, як птах, летить у безвість...
Летить вперед, без шляху, без кінця...
Допоки кров товче маленьке серце
Летить душа... Не треба їй слова...

І я пишу... коли уже несила
Казати слів .. казати... без кінця...
Коли несуть мене вперед вітрила...
Почуй мене... Почуй, бо вже весна!

Голос України

Прокидається сонце

Із самого ранку

Лине спів солов'я

 

Це моя Україна

Заквітчана днина

Кохана земля!

 

Прокидаються квіти

Всміхаються діти

І пісня моя

 
Лине понад містами

Лісами, горами

В поля край села

 

Приспів:

І у шумі дібров

І у гомоні трав

Лиш ти одна

чую голос твій я, Україно!

моя земле, моя краса

моя мрія єдина!

У дзюрчанні струмка

В горах,морі, в вітрах

Лиш ти одна

чую голос твій я ,

Україно!,

моя земле,моя краса

моя мрія єдина!

 

Я вклонюся родині

Землі, що зростила

Мене із маля 

Бережу в свому серці

Слова, що співає

Вкраїна моя!

Прокидаються квіти

Всміхаються діти

І пісня моя 

Лине понад містами

Лісами, горами

В поля край села

 

Приспів

Змінився світ...

змінився світ... змінилась я
я вже не прагну перших ролей
не прагну правди, бо брехня
часом солодша...моя доля.

розмов пустих багно не вабить

говорю рідше... більш мовчу
боюсь завдати болю, ранить
а потім... і себе кляну

 я розумію, все готова

прийняти, знести, помогти
але чому ж на серці прикро...
чому ж не хочеться весни....

так пусто, пусто й безнадійно

хоч я іду....іде і час
і кожен день...все нові війни
чи ми його, чи світ це нас?

змінився світ..і я у ньому

згубила все ... та не знайшла
скабів душі, мети, свободи...
живу.....допоки ще жива

Спасибі цій весні

Мете зима
Хоч вже весна надворі
Дощі, сніги
І я іду поволі
Туди, де світ
Де ти, де моя правда
Вже стільки довгих літ....
Ти, -мов жива вода
Я ж спрагла
Твоїх думок, і мрій
І доторків і смаку

Спасибі цій весні
За сніг, за серця знаки...

Розвіяна любов

Втомилась віддавати…

Берегти тебе

Несила вже мені.

Втомилась спати.

І ніби снити, марити

Тобою…

Дні ці розчинились

Залишивши на дні…

Краплинку болю у душі.

Байдужі сни….

Не хочеться розмов, образ, пояснень

Не хочеться кафе, кав’ярень, і театрів

Не хочеться тебе. Не хочу віддавати

Не хочу в пустку відпускати сни…

Іди! Втомилась грати.

І щастя зображати раз по раз.

Не хочеться ховати

В душі образ.

Та я й не в праві ображатись

Ти жив, як жив, і в цьому твій політ!

А в мене інша траєкторія до слави

Інакші ідеали, злети, мрії, інший світ….

Не хочеться ні чаю ані кави.

Не хочеться пояснень і розмов.

І ти повір, що я не для забави

Розвіяла по світу цю любов….