Сезон прощання....сезон дощів

Усе просякнуте прощанням
Неначе краплями дощу

Зважніли дні, зважніли ранки

Розмились замки на піску

Холодний вітер б'є в обличчя

І не сховатись, не втекти

Я мушу йти.. цей день незвичний

Сама в собі...на самоті

Прощання так журить і мучить

Ось телефон, дзвінків нема

Важке все те, що неминуче

Пусті обіцянки й слова

Що ти хотів? Що ти отримав?

Що я знайшла? Що віддала?

Все це в єдину мить спинилось

І линув дощ... прийшла гроза

Прощай...іди з думок назавжди

Вже біль притих...весь бруд осів

Не має сліз, не має правди

Сезон прощання... 

Сезон дощів...

© Ірина Бжезінська

Перемога або смерть

хвилини котяться мов град

лишаючі болючі діри
в душі,
нема шляху назад
усюди смерті, біль, могили...

герой у двадцять

в тридцять п'ять...
герой посмертно і навіки
і стрічка чорна...парастас
нові державні наш віхи...

гримлять бої й церковні звони

день, ніч, молитва...й знов вперед
ідуть на подвиги герої
там - перемога або смерть

© Ірина Бжезінська

Зненавиди мене

Зненавиди мене, мені  так буде легше

Збагнути хто ти є, і хто ти є мені

Кляни мене ,свари, бреши, тобі ж не вперше

Розбий цей рай дрібної метушні

Пусти на волю гнів, роздратування, жалі

Не бійся ранити, не бійся проклясти

Так стімко проминуло наше ралі

Ми вже на фініші, розбиті  я і ти…

Як хочеш – вдар, побий дарунки й посуд

Порви всі фото, витри телефон

Зненавиди мій голос, запах, погляд

І я забуду все… так ніби то був сон….

© Ірина Бжезінська

Твоє життя (пісня)

Коли все просто не так

І ти не бачиш свій шлях

Коли все навкруг чуже

І кожне слово не те

І кожний день як в пусте….

Ти все кидай і тікай

Ніщо ніде не благай

А просто серце відкрий

Ні будь ні добрий ні злий

Все зайве викинь і змий

ПРИСПІВ:

Не возвеличуй, не кляни

Чуже віддай, своє візьми

І просто, просто ЖИВИ!

І біс і Бог заодно

Ти ж пий життя як вино

Смакуй  його аж по дно

--

Зірветься влітку гроза

Впаде на очі сльоза

Що відбулось, то пройшло

Що не збулось, відійшло

Вже ранок стука в вікно

Буяє зеленню гай

Квітує літній розмай

Життя мудріше за нас

Все зайве викине час

Ти або в грі, або пас!

© Ірина Бжезінська

Без мрій

Мої мрії- підступна пастка
Кожен раз мене вводять в блуд
Зводять з розуму, мутять настрій
Сиплють в мозок солодкий флуд

І без мрій аж ніяк не легше
Але й з ними тривожно й зле
Очі бачуть… та серце збреше
І життя знов візьме своє...

Мрії сіті напнули знову
Не порвати їх, не обійти
Ти і мрії в таємній змові
Й я корюся...без боротьби.

Хай все буде, як має статись
Годі мріяти, геть думки
Я не знаю що буде завтра

Та сьогодні ти мусиш піти.

Я без мрій проживу, побачиш
І без тебе також, не жди
Що подзвоню тобі чи заплачу
Все скінчилось, не стій, іди!

Просто вечір і рок наповну

Просто лайф, і ніяких мрій
Щось в душі вже по вінця повне
Від всіх знань і безглуздих війн...

© Ірина Бжезінська

Дощ...

Сумує дощ...шумить так монотонно
Тече потоками брудних холодних рік

Не пахнуть квіти, все сумне і сонне
Усе затихло, стерлось, зник і слід....

Сиджу сама, вслухаюся у тишу

Що так потворно й голосно звучить...
Холодні руки, втомлені зіниці
Це пастка, пустка, вічність а не мить.

Дощі. Дощі. Вже  мабуть буде тиждень

В плащах і джинсах, мокрі і сумні
Погода - жуть, аж хочеться напитись
Забути ці години, ночі, дні  

Не люблю дощ, ненавиджу самотність

І дні без тебе... подзвони, прийди
Усе ще дощ...так сіро й однотонно
Без сонця, без надії ... жди біди.

 © Ірина Бжезінська

Звідкіль у людях стільки нелюдського?

Звідкіль у людях стільки нелюдського?
Чому їм байдужі вони ж самі?
Хто їх боги, які у них герої?
Які картини бачать у ві сні?

Про що їх мрії? Як пройшло дитинство?
Де вчилися і з ким разом росли?
Чому їм в кайф чинити ці безчинства?
Хто їх сусіди, родичі, батьки?

Подумать страшно, важко уявити
Що нечисті отої як трави....
Ніщо не творять, вміють лиш губити
Тупі, бездумні найманці Москви!

Ніколи б не подумала раніше
Що будуть убивать без каяття...
Борімось, браття, за все найсвятіше
За Землю, за свободу, за життя!

І хай тремтять ці нелюди-поганці
Під прапором диявольським своїм
За все що скоїли - отримають відплату
Вони ще й покоління нові їх!
© Ірина Бжезінська