четвер, листопада 19, 2015

...


Депресувати… довго і глибоко
І сам на сам з собою, сам на сам
Курити, театрально закурити
Гіркого з присмаком кориці табака.
Не вірю в чудеса…
Не вірю у слова…
Не вірю….

Вірю зорям і дощам
Нічному мороку й крихкій утомі снігу.
Я вірю ранку… бо на небі шрам
І вірю звуку зламаного сміху…

Я вірю травам, листю та квіткам
Я вірю в землю, вірю її силі…
Я вірю пісні й молодим гілкам
В їх сльзи… Вірю моря хвилям.

Додам вину і меду і перчинку
І диму, диму, диму… хай горить
Пече нехай, як у руці вуглинка
Не вірю людям…
Собі не вірю…
От такий гамбіт...

© Ірина Бжезінська

неділю, листопада 08, 2015

Ніч




Не дзвониш. Поза зоною.
Ти в зоні де перемир'я...
Миримось, воюєм?

Не дзвониш. Ніч без спокою.
І душить це безсилля...
Час хвилями жонглює...
***

А в нас у Львові знову свято
Чергові пляцки і сири
Вино, глітвейн, пампух... тут паті
Їм треба грошей та краси.

Що там війна - то всім без діла
Й твої всі друзі молодці
За рік цей збудувались, жили...
А ми? Слова щось йдуть не ті.

Вже вісім місяців. Ще скільки?
Ще скільки ось таких ночей?
Це не тобі, це кажу тиші
Що серце вкрала, мов трофей.

А влада? В них все в шоколаді
В ажурі...  бархат, діамат...
Ніхто не стане на заваді
Кудись ідем, - йдем навмання.

Комусь війна ця дуже в тему
В кишеню дуже та в зірки...
Не вірю я чинам й в систему
Ми дон-кіхоти й вітряки...

Якусь держава має карму
Червлену, наче як врекли
Ми здобуваєм перемогу
А переможені - знов ми.

І все десятий раз по колу
Вже граблі стоптані... аж ні
Знову не чути рідну мову
Навпроти ж свої, не чужі....

Ми всі обмануті настільки
Наскільки хочемо самі...
Налиють аж по самі вінця
Брехні... Що ж мають на умі?

***
Не дзвониш. Поза зоною.
Ти в зоні де перемир'я...
Миримось, воюєм?

Не дзвониш. Ніч без спокою.
І душить це безсилля...
Час хвилями жонглює...

середу, жовтня 28, 2015

Самообман


Люблю теорії про щастя
Лиш забажай – і ось, бери.
Лови момент, гори багаттям
Куштуй, торкай, вдихай, твори!

Живи завжди, як хочеш сам…
Чаклуй над днями, мов шаман…

Не переймайся, не турбуйся
Все відійде, мине, мов сон
Яка ж погода, помилуйся!
Обновка, ах, який фасон!

Ти сам собі, мов отаман…
Іди вперед, виконуй план…

Живи уже, живи сьогодні
Не падай в спогадів батут.
І не лети вперед в майбутнє
Спинися, ти є зараз, тут…

Трагедій, трилерів та драм
Зникає біль, наче туман…

Всміхнись до долі пустотливо
Новини вимкни, ти ж є тут
Ти ще живий, і ти – щасливий
Смакуй цей світ гірких отрут.

Мені доводилося знати
«Просвітлених», ах як казав!
За землю, зміни й рідну матір…
На всіх він клав й всіх обіймав.

Гримуєм вдало очі, губи
Світ хижих й гарних ігуан.
Нещасні в щасті наші люди.
Самообман, самообман.

Знов просить бабця хоч би хліба.
А ще на фронт… біда, біда.
Зима і ціни… де ж це диво?
Де ж це покращення? Шкода…

Навколо сірість, голод, відчай
Навкруг – розруха та бедлам…
Ми – тільки мить, за нами -вічність
Й самообман, й самообман.

Іду, товчу, шкребу…й по колу
А там – мовчать, а там – титан.
Я не спиняюсь, знову, знову
Самообман, самообман.

Та я щаслива, я у тренді
Забуду все, нап’юся в хлам
Я ж позитивна, хеппі-ендінг
Й самообман… Й самообман.

© Ірина Бжезінська

середу, жовтня 14, 2015

Старію...


Старію...то твоя війна
Мене так ріже та корючить
Вже очі - рана, шрам - душа
А біль, як куля - в серце влучив..

Старію... нерви-гармаші...
Тріпочуть руки з телефоном
І холод... навіть у вірші
Прокрався, тишу збурив дзвоном.

Старію... Мудрість, сивина
Хоч ще зарано, так зарано
Ще б смішки, любощів й вина...
А тут війна, мов чорна хмара.

Старію... Сняться сни не ті
Не ті уже читаю книги
Не так говорю, не такі
Мої молитви...не зажило.

Старію... Змінююсь в лиці
Коліна, поперек...що далі?
То байка все...лиш ти скоріш
Вертай з війни домів, коханий!

© Ірина Бжезінська

вівторок, вересня 29, 2015

Пустеля


Мені б води, бодай одну краплинку
Ох, як я смакуватиму її!
Горять піски, неначе по вуглинках
Ступаю, йду…з нізвідки в нікуди

Води, води…вже згорбилася, всохлась
Копаю вглиб, аж на зап’ястях кров
Пісок сичить й кусається, мов кобра
Вже яма з мене  - та лишень пісок

Пустельна спрага хижа та ворожа
Вона не знає жалості й вмовлянь
Вслухається до дихання сторожа
Лиш знак подай, скорись - і прощавай.

Води, води, води... які прогнози?
Хто б підказав? Ні карти, ні ножа
Лиш голі руки і тверезий розум...
І лиш у сні навкруг жива вода....

Шукати глибше, краще, помаліше
Чи місце це пусте, лиш трачу час?
Палає сонце ближче, гарячіше
І відчуття... мов гублю долі шанс. 

Мені б води, мені б до тебе, любий
Торкнутись джерела, омитись від думок
Мені б туди, де спокій й прохолода
І голос рідний плине, мов струмок...

© Ірина Бжезінська

середу, серпня 26, 2015

Дилема


 

Дилема...гостра та болюча
На роздоріжжі камінь чорний
Направо стежка йде до кручі
Наліво - в болота безбожні.

Не сходить день на цих теренах
Змітає вітром пересуди...
Питання скупчились у венах
І тиснуть серце, б'ють у груди

Пробачити, забути...знову?
Вони кричать а я - мовчати?
А потім враз усе по колу
Один кінець, один початок...

Чи відповісти? Знахабніти
Аж прокричати...Маю право!
Й послати їм туди привіти
От матимуть тоді забаву.

Терпіти - значить програвати
Не стерпіти - також програти
Що краще? Кинути б на картах
Та хто підкаже, де б то знати...

Раневська правильно сказала
"Міняйся, чи помри самотнім"
А ми.... спустили вже забрала
Й готові битися... до крові!

© Ірина Бжезінська

неділю, серпня 16, 2015

Шановий пане президенте!

Шановий пане президенте!
Знов Україна вся в боргах
Навколо - лиш брехня та смерті
Дозвольте побажати вам

Аби щоранку вас будила
Тривога за синів, що там
І ви вивчали всі новини
Напам'ять карту, всі міста...

Адже солдати не подзвонять
Не можна їм, й зв'язок пропав.
У тім АТО - як у полоні
Ваших чиновників-бездар.

Бажаю влітку одягати
Все тепле - куртки і шапки...
У війську ж можуть видавати
Зимове - в спеку, ну а ви?

Бажаю аби їли кашу
Зрідка - консерви, без образ
Вони там мають воювати
А їх геть труїть ваш весь штаб!

Ще знаєте, коли в дорогу
Прийдеться заправляти мерс
Вам скажуть - лиш за ваші гроші
Та й що нам, що ви президент!

Солдат тут можуть виганяти
З кав'ярень та банкетних свят
Дружина ж ваша джазувати
Так любить... під московський джаз.

Хай день минає не у тиші
А в гуркоті ворожих мін.
Ви в кабінетах  - найсильніші
Стратеги, миротворці змін.

От чуєте, знов дзвони дзвонять
Хоронять... а у вас без втрат
Кому ж ви брешете, народу?
Не там шукаєте ви зрад....

Тут голодують, там стріляють
А тутечки он як крадуть
Та в нас грошей - як в Еміратах
Мільйончик  - й маму продадуть!

Що сниться вам? До вас не ходять
У страшні сни ті пацани
Що ви залишили в полоні
Або загнали у котли?

Боялись бунту? Знаю, кажуть
Що варто ворога знайти
Якщо в країні не до ладу....
Ну що ж ви робите, кати!

Шановний пане президенте
Не знаю, що у вас за віра
Там в шоколаді все напевне
А тут, на вулицях - зневіра.

А я не хочу ні Рошенів
Ні мерсів, літаків, ні злата
Я хочу миру... хліба, солі
Й додому сина ... Я ж бо мати!

© Ірина Бжезінська