Самотня лютня

Самотній біль..., а біль завжди самотній
Його не згубить лабіринт доріг
Він наче дика спрага в день спекотний
Котру не погамує навіть сніг.

Самотній біль... настукує у скронях
Його не вимкнеш пультом, як ТВ
Хіба ще стишу звук дзвінкий безсоння
На мить, на краплю крові, що тече...

Самотній біль..., а біль завжди самотній
Безжальний, хижий, сильний над усе
Не знає "ні", лиш обирає жертву
А потім нападає... і бере.

Самотній біль, самотність - біль, самотня
Самотній світ, самотність душ, ідей
Звучить самотній спів під струни лютні
І я самотня в натовпі людей.

© Ірина Бжезінська

Безумний світ...

Не розуміють, не бачать, не чують,
Кожен в собі замкнувся на ланцюг...
Байдужий та жорстокий… жебракує
Крихти любові в світі волоцюг.

Просить уваги, погляду чи слова
А часом – тиші, просто віч-на-віч.
Хтось кине десь на гріш душі полови
І те зігріє в темну-темну ніч…

Попрошу в перехожих трішки неба
Краплинку щирості і посмішки нектар
Хоч скибочку любові, дуже треба!
Складу у торбу, то і є мій скарб.

То може завтра … А сьогодні сумно
Кожен замкнувсь - не клич, не визирай...
А світ настільки злий, брудний, безумний
Й такий прекрасний- просто обирай!

© Ірина Бжезінська

Капризна видалась зима

Капризна видалась зима

Січе дощами, завиває вітром

Аж до кісток промерзла, аж до дна

А морозів зі снігом і не видно…

Сіріють акварелі днів

Розмиті контури безлюдних площ та вулиць.

Де вогники різдвяні – мов чужі

Мов довоєнна подорож в минуле…

Сухі ялинки встрягли в смітники

Уже й по святам, потім Пасха, Трійця...

Але якось бракує... чистоти

Крихкого снігу й галасу на гірці.


© Ірина Бжезінська

Забракло слів

Забракло слів. Хапаюсь за повітря
Мов за останній виступ на скалі.
Боюсь думок, що наче хижі звірі
Зачули кров й кружляють в голові.

Стоять навколо, рикають вороже
А я застигла, наче вразив грім...
Бо щось сказати зопалу - не гоже.
Потому шкодуватиму за тим.

© Ірина Бжезінська

Я люблю Львів...

Я люблю Львів - розмірений, вологий
Дзвінки трамваїх, галас голубів.
Осінніх ранків втомлені тумани
Холодних вечорів дрібні дощі...

Люблю бруківку, цокання карети
І запах шоколаду і книжок
І ліхтарі старих алей у парку
І розписи католицьких церков...

Люблю вечірню музику у центрі
Фонтан, проспект.., кафешки, Вернісаж
Скульптури левів, замок на вершечку...
Мій рідний Львів, мій золотий Парнас!

© Ірина Бжезінська

Листопад-графік

Листопад-графік створює шедевр
Сміливими мазками, вліво - вправо
Жбурляє листя змазану пастель
Графітом промальовує деталі.

Сміливі тіні, теплі півтони
Розмиті силуети в напівмряці...
Бракує чарів... от би раз, два, три -
І все чарівно біле, мов у казці.


© Ірина Бжезінська

У Львові дощ...

У Львові дощ. Уже наскрізь осінній.
Голосить вулицею, в шиби гулко б’є.
Гуляє цілу ніч, мов до весілля.
Ніби востаннє… Сипе, паде, ллє.

Воно й не дивно. Ніби і до часу.
Та ще й до місця… Львів завжди дощить.
У місті парасольок, кави й джазу
Блукає жовтень… І чомусь не спить.

І я не сплю… Щось згадую, гадаю...
Що би було чи може б не було.
Що буде завтра, потім, згодом, далі?
Чого не буде… Де добро, що зло?

У Львові дощ. Уже наскрізь осінній.
Голосить вулицею, в шиби гулко б’є.
Гуляє цілу ніч, мов до весілля.
Ніби востаннє… Сипе, паде, ллє.

© Ірина Бжезінська