Пісня

Вечір.Квіти.Зустріч.
Сукня. Склянка. Мушля.
Контроль. Думки і острах
Глибокий вдих ... і просто..

***

часом слів замало
дихання замало
сказати, що на серці
відкритися зухвало
зустрітися надвечір
пройтися попід руку
і шепотіти речі
абсурдні та безглузді....


часу вже замало
і життя ламало
і тебе так довго
довго бракувало
а сьогодні варто
вірити у диво
щиро і правдиво...

***
Ноти. Ритми. Вірші.
Танець. Запах. Ніцше.
Очі. Погляд. Пізній.
Просто... Щирість. Ніжність.

***

часом слів замало
дихання замало
сказати, що на серці
відкритися зухвало
зустрітися надвечір
пройтися попід руку
і шепотіти речі
абсурдні та безглузді....

часу вже замало
і життя ламало
і тебе так довго
довго бракувало
а сьогодні варто
вірити у диво
щиро і правдиво...

***

Сьогодні. Зараз. Завтра.
Весна. Годинник. Варта.
Хвилини. Миті. Милі.
І ми ... наскрізь щасливі...

***
я не вірю в долю
але вірю в тебе
знаю я напевне
буде все як треба
зустрінемось надвечір
пройдемось попід руку
і прошепочеш речі
абсурдні та безглузді....

часу вже замало
і життя ламало
і тебе так довго
довго бракувало
а сьогодні варто
вірити у диво
щиро і правдиво...

© Ірина Бжезінська

Перше кохання

На картці чорно-білій, сивій
Так, ніби з іншого життя
Моє юнацьке, наболіле
Кохання... Пам'ятаю я

Оті емоції, непевність,
Ритм серця в скронях, тремор рук.
То радість, то шалену ревність.
І голос - найсолодший звук

Я ще дитя, настирне, дике
А він - взірець, мій ідеал.
Такий спокійний, наче глиба.
Такий дорослий, як Атлант.

Мигцем б побачити - і досить
Вже не даремно день минав...
Було бурхливо, але... просто.
Забулось, спогад наздогнав.

Якби тоді інакше склалось
Якими б були ми тепер?
Про що б мовчали вечорами?
Куди б разом ходили вдень?

З ким би дружили, пили каву?
А танці, книжки та кіно?
Ще музика, пісні... театри?
Якби було? Яким було?

Які б традиції створили?
Чи готували б у вікенд?
Чи побували б ми в Парижі?
Чи вірили б у шарм легенд?

А може б ми ворогували?
Ділили б друзів і майно?
І нашу зустріч проклинали,
І час, що звів нас геть давно...

Було, було... Забулось зовсім
Юнацький шал, емоцій вир
Одна одненька фотокартка
І спогадів химерний взір...

© Ірина Бжезінська

А небо, небо!

Весняне небо...чисте і безмежне
Мов пензля майстра диво-акварель
Палітра фарб, емоції, відвертість
Позує залюбки весна-модель.

То посміхнеться, то опустить погляд
Така встидлива, ніжна, молода...
Думками ще далеко, але поряд...
Бо вже пора, прийшла її пора.

Тому дерева виглядають птаство
Осанна вічному звучить: Люблю, Люблю!
І перші проліски як таїнство... прекрасні
А небо, небо! Наче з кришталю!

© Ірина Бжезінська

Музикант

Пожовклі ноти, втоптані сліди
Далекий спогад, картка чорно-біла
Колишні оплески тепер лиш порохи
А звуки стали зморшками на тілі...

Крізь биті шибки залітає сніг
Вальсує з вітром, згадує колишнє
Як зал шалено кликав знов на біс!
Як було гаряче! Як холодно опісля...

Все вже минуло: стерті номери,
адреси змінено, мелодії забуто...
Лиш там на фото ми ще молоді
Лунає Бах... Так легко і розкуто!

© Ірина Бжезінська

Самотня лютня

Самотній біль..., а біль завжди самотній
Його не згубить лабіринт доріг
Він наче дика спрага в день спекотний
Котру не погамує навіть сніг.

Самотній біль... настукує у скронях
Його не вимкнеш пультом, як ТВ
Хіба ще стишу звук дзвінкий безсоння
На мить, на краплю крові, що тече...

Самотній біль..., а біль завжди самотній
Безжальний, хижий, сильний над усе
Не знає "ні", лиш обирає жертву
А потім нападає... і бере.

Самотній біль, самотність - біль, самотня
Самотній світ, самотність душ, ідей
Звучить самотній спів під струни лютні
І я самотня в натовпі людей.

© Ірина Бжезінська

Безумний світ...

Не розуміють, не бачать, не чують,
Кожен в собі замкнувся на ланцюг...
Байдужий та жорстокий… жебракує
Крихти любові в світі волоцюг.

Просить уваги, погляду чи слова
А часом – тиші, просто віч-на-віч.
Хтось кине десь на гріш душі полови
І те зігріє в темну-темну ніч…

Попрошу в перехожих трішки неба
Краплинку щирості і посмішки нектар
Хоч скибочку любові, дуже треба!
Складу у торбу, то і є мій скарб.

То може завтра … А сьогодні сумно
Кожен замкнувсь - не клич, не визирай...
А світ настільки злий, брудний, безумний
Й такий прекрасний- просто обирай!

© Ірина Бжезінська

Капризна видалась зима

Капризна видалась зима

Січе дощами, завиває вітром

Аж до кісток промерзла, аж до дна

А морозів зі снігом і не видно…

Сіріють акварелі днів

Розмиті контури безлюдних площ та вулиць.

Де вогники різдвяні – мов чужі

Мов довоєнна подорож в минуле…

Сухі ялинки встрягли в смітники

Уже й по святам, потім Пасха, Трійця...

Але якось бракує... чистоти

Крихкого снігу й галасу на гірці.


© Ірина Бжезінська