...

Квітнуть вже верби на повну
Гарно ж! А я у журбі
Вию мов вовком на повню
В клітці самотності й лжи.

День розчиняється ніччю
Ніч перестрибує дні
Крик перехоплює відчай
Вени - мов зрізані пні.

Скрапує віра у келих
Слів каламутний заміс
Людство вже кинуло жереб
Жінка ... заплутує слід.

© Ірина Бжезінська

Зараз, сьогодні, нині

Вчусь цінувати мить
Жити ковтками і кроками
Чути весни політ
Серцем, душею, доторком...

Бачити безліч барв
Всі півтони і відтінки
Вчуся казати "так"
Слухати, чути, мріяти...

Пам'ять карбує шлях
Зараз, сьогодні, нині
Дякую за життя
Й небо... весняно синє!

© Ірина Бжезінська

У місті, місті...

У лісі лісі темному,
Та ні, тепер не так
У місті-місті енному
Гуляє холод й страх

У місті, місті порожньо
У місті, місті ніч
Душа його заболена
Засміченням узбіч

Висотками і кранами
Машинним смогом дня
Душа ятриться ранами
І місто - помира.

У місті, місті швидкості
Й шалених перспектив
Бракує щастя й близькості
Усе - лиш блиск вітрин.

Усе це гра на знищення
І це - не наша гра.
Та місту, місту крихітну
Надію дасть ... весна!

© Ірина Бжезінська

Весна прости

Ранкове сонце - вогке і гливке
Й таке холодне, так самфірно сизе
Стоять дерева в чорній драній ризі
Легенько вітер спинить за плече.

Весняні квіти дивляться униз
Собі під ноги. Так простіше мабуть
Проти крізь першу ейфорію й славу
Перетворивши мрії в чийсь каприз.

Брудні доріжки, чорні хідники
Торішнє листя відкидає тіні
Нагадує, що ми безсилі й тлінні
А він - всесильний, вічний, на віки!

Весна прости...

За все мені прости.

© Ірина Бжезінська

Не мені...

Ти також пишеш вірші? Я не знала...
Хоча й не дивно. Пишеш не мені.
А я збираю блискітки печалі
І прикрашаю ними наші дні.

Та і не наші зовсім. Дні і ночі
Колючий лютий шрамом на душі.
І тихих мрій безкрилих гострі очі
Чатують моє серце... Ми - чужі.

Але ж... чужі? Та ні, не може бути
Мій візаві, мій сором, гордість, сум
Мій добрий ангел... Згубим атрибути.
Хай просто тілом пробігає струм.

© Ірина Бжезінська

В вечірніх присмерках

В вечірніх присмерках загублені пісні
Звучать тужливо й щиро, аж проймає
І день мов спогад тихо обіймає
І загортає слово у вірші.

Неквапно ніжність відпускає сни
Сповитий час солодким трунком втечі
Де півжиття віддам за один вечір
За тиху вдячність ... стертої сльози.

Цупке повітря ранньої весни
Лишає опіки, якщо ковтнути вдосталь
Твоя із мрії викроєна постать
Моїх молитв запалені свічки.

© Ірина Бжезінська

Самотня постать

Весна забрала все. Забрала спокій
Гатить по венам кров так, аж гуде
І принтер в голові друкує сотні копій
Мене без тебе... І мій сон краде.

Ми так далеко, в своїх телефонах
В Фейсбуках, ноутах. У музиці, книжках...
Немає часу, сил. Ми наче в різних зонах
Наче між нами відстані у світових роках!

Ці почуття - ох ці ж тортури долі
Цей тихий біль, що змушена нести
Де кожен день як хрест на видноколі
Самотня постать йде в чужі світи...

© Ірина Бжезінська