Ми народимось знову

Ми народимось знову колись ... аби просто кохати
І впізнаємось зразу... Бо бачу тебе я наскірізь
Може я буду птахою, ти будеш кленом крислатим
Ми співатимем сонцю... Кохання летітиме ввись.

Або стану рікою... Холодним і сильним потоком
Ти прокинешся вітром... Зірвешся, мов сокіл зі скал
Закружляєм в танку... На танцполі із лілій й осоки
Шепотімеш на вушко... що так ще ніхто не кохав.

Може ти станеш сном... з понеділка...чи от на неділю...
Стану ніччю тобі... Запалаю полярним вогнем.
Ми крутитимем фільми статі-престарі чорно-білі
Про все те що шукали і може нарешті знайдем....

Ми народимось знову колись... аби просто кохати...

© Ірина Бжезінська

А ніч пливе...

А ніч пливе... мов пава течією
Гортає тиша партитуру мрій
І мить крихка... мов нариси пастеллю
Наче молитва... Ти і я. Амінь.

А ніч пливе... запалюються зорі
Танцює вітерець по гребні хвиль
Звучить душі прощання в ля мінорі
Проймає холод аж до сухожить....

А ніч пливе...

© Ірина Бжезінська

...

Квітнуть вже верби на повну
Гарно ж! А я у журбі
Вию мов вовком на повню
В клітці самотності й лжи.

День розчиняється ніччю
Ніч перестрибує дні
Крик перехоплює відчай
Вени - мов зрізані пні.

Скрапує віра у келих
Слів каламутний заміс
Людство вже кинуло жереб
Жінка ... заплутує слід.

© Ірина Бжезінська

Зараз, сьогодні, нині

Вчусь цінувати мить
Жити ковтками і кроками
Чути весни політ
Серцем, душею, доторком...

Бачити безліч барв
Всі півтони і відтінки
Вчуся казати "так"
Слухати, чути, мріяти...

Пам'ять карбує шлях
Зараз, сьогодні, нині
Дякую за життя
Й небо... весняно синє!

© Ірина Бжезінська

У місті, місті...

У лісі лісі темному,
Та ні, тепер не так
У місті-місті енному
Гуляє холод й страх

У місті, місті порожньо
У місті, місті ніч
Душа його заболена
Засміченням узбіч

Висотками і кранами
Машинним смогом дня
Душа ятриться ранами
І місто - помира.

У місті, місті швидкості
Й шалених перспектив
Бракує щастя й близькості
Усе - лиш блиск вітрин.

Усе це гра на знищення
І це - не наша гра.
Та місту, місту крихітну
Надію дасть ... весна!

© Ірина Бжезінська

Весна прости

Ранкове сонце - вогке і гливке
Й таке холодне, так самфірно сизе
Стоять дерева в чорній драній ризі
Легенько вітер спинить за плече.

Весняні квіти дивляться униз
Собі під ноги. Так простіше мабуть
Проти крізь першу ейфорію й славу
Перетворивши мрії в чийсь каприз.

Брудні доріжки, чорні хідники
Торішнє листя відкидає тіні
Нагадує, що ми безсилі й тлінні
А він - всесильний, вічний, на віки!

Весна прости...

За все мені прости.

© Ірина Бжезінська

Не мені...

Ти також пишеш вірші? Я не знала...
Хоча й не дивно. Пишеш не мені.
А я збираю блискітки печалі
І прикрашаю ними наші дні.

Та і не наші зовсім. Дні і ночі
Колючий лютий шрамом на душі.
І тихих мрій безкрилих гострі очі
Чатують моє серце... Ми - чужі.

Але ж... чужі? Та ні, не може бути
Мій візаві, мій сором, гордість, сум
Мій добрий ангел... Згубим атрибути.
Хай просто тілом пробігає струм.

© Ірина Бжезінська