Жити...

 

Просто...давай відверто
Бо щогодини, щомиті
Сотні нагод померти
І лиш єдина - жити.

Сотні нагод проклясти
І тисячі - не любити
І ще мільйон - пропасти
І лиш єдина - жити

І навмання почасти
Йдемо по линві світу
Серце боїться впасти
Душа обирає - жити.

І ця весна мов пастка
Долю не обдурити.
Сотні нагод померти
Та лиш єдина - жити.

© Ірина Бжезінська

Цвіти!

 

Смолоскипи зір в пустелі ночі
Дме холодний зайда-вітрюган
Зачіпає, дражницься, лоскоче
Насипає цвіту повний жбан.

І до ранку, скільки буде сили
Бруньки розриватимуть лузгу
Ця весна...розбещена і хтива
Землю пестить, горне....украду.

Украду, візьму і зацілую
Не тікай, не крийся, не мовчи.
Воскресай ...на диво ждати всує
І цвіти...задля життя...Цвіти!

© Ірина Бжезінська

Воліло б серце ...

Волів би місяць більше не світити
Сховати втому, монотонність, жаль
Неначе попіл з цигарок струсити
Минуле...
Йди, біжи, тікай!

Воліло б сонце більше не світити
Бо стільки зла, нечесності, біди
Не бачити б, не чути, не горіти
Добами...
Злись, лютуй, кричи!

Воліло б серце більше не любити...

© Ірина Бжезінська

Буває кохання-крила

Буває кохання-крила
А в когось кохання-мука
Комусь є кохання-сила
А поряд кохання-розпука.

Часом є кохання-квітка
А може кохання-мрія
Для когось кохання-клітка
Для іншого - ейфорія.

Кохання часами спокій
А потім кохання-грози
Всесильне і наджорстоке
Образи, прокльони, сльози.

Кохання...

© Ірина Бжезінська

Боже, я хочу любити

Боже, я хочу любити
Без жодних умов та правил
З вдячністю просто жити
Щасливою буть, а не правою

Ще б гостку терпіння і віри
Ще б дрібку надії та сили
Життя - не двобої й турніри
А шлях крізь себе в небосхили

Боже, я хочу любити...

Вчуся...

Вчуся приймати і дякувати
Вчусь відпускати й прощати
Вчуся слухати, бачити
Чути і відчувати...


Вчусь довіряти і вірити
Вчуся чекати і спокою
Вчуся просити й довірити
Вибір тобі, без докору.


Вчуся...

Душа долала...

Душа долала терикони мрій
Ішла вперед без мапи, без дороги
Слова молитви омивали ноги
А болі й втрати свій тримали стрій.
Душа долала терикони мрій...

Душа далала терикони снів
Губила зміст і забувала теми
Зі смутку майструвала сни-тотеми
Згубивши лік отих самотніх днів.
Душа долала терикони снів.

Душа долала терикони душ
І оступалась, падала, вставала
Когось крізь сльози тихо так гукала
А слід був чорним, як розлита туш
Душа долала терикони душ.

Душа долала...здолена душа
На долю вже давно не нарікає
Іде бо вірить, що іще чекають
Така водночас рідна і чужа
З розбитим серцем...здолена душа.

© Ірина Бжезінська