Ти не пускав мене в своє
життя…
Ти не розказував про
злети і падіння.
Своє життя сховав за
укриттям,
Й кидав словами в мене,
мов камінням…
Ти не казав про друзів й
ворогів.
Що любиш ти, що знаєш, що
не знаєш.
Ти лиш казав, що в вирі
почуттів
Мене знайшов і понад все
кохаєш…
Ти не бажав розповісти
всю правду.
Ти уникав питань, а час
тече…
Ти просто говорив, яка я
гарна
А решта почекає, не втече…
Я слів солодших ще в
житті не чула!
Епітети, синоміни, політ!
Так все чудово, мить, і я
незчулась
Як закохав мене словесний
пустоцвіт.
Та я втекла. Й боюся
оглядатись.
Біжу вперед, щоб словом
не спинив.
Боюсь лишитись й знову закохатись.
Боюся, щоб ти серце не
розбив…
Немає коментарів:
Дописати коментар