На згадку....

Коли зійшли сніги в густі болота

Все відсиріло, скулилось ураз
Холодний вітер добивав ворота
Вони рипіли тоскно...раз у раз.

Ти підхопився, наче від лихого

Пішов собі... свій чуючи тріумф
Лишив мене голодну і убогу
В холодній хаті...  на пожертву мух.

Погана рада жалість до самого

Поганий радник поспіх... але хай
Ти навіть не спинився на порозі
Погордував, зневажив... і нехай

Я злилась мить, аж холода нечутно

Було від жару злості...та потім
Я відпустила все, хай як би скрутно
Я вигребу, робота, діти, дім...

Чорніли стовбури, життя тривало далі

Минув вже тиждень...ніби й не болить
Ти вирішив за нас, то й йди подалі...
Роби що знаєш, люд не боронить....

Холодна осінь і глибокі тіні

Сірющий сніг й розбитий шлях у даль
Старезна істина неначе тлін на стіні
Ти-Я....нещастя ( щастя) свого є коваль...

© Ірина Бжезінська