На завтра...

 

Дні відкорковуємо, п'ємо залпом

А потім тару кидаєм в траву...

І випито вже стільки, що аж страшно

Світає...

Буде нове рандеву...

Та нова порція кориці, перцю, кмину

Снігів терпких, палаючих пустель

Злих поглядів позаочі у спину...

А як ж манить блакиті акварель!

Як ж хочеться спинитися у часі

Застигнути у миті, наче птах

Майнути ввись,  не падати у страсі

А лиш летіть... як ми тоді, колись...

Дні відкорковуємо, п'ємо залпом

Та спрага душу гаряче пече...

П'янить кохання... планами на завтра...

А завтра може раз, і утече...

© Ірина Бжезінська