Любила Україну...я любила

 

Любила Україну...я любила

Барвистий край та світлий сум пісень

Пахучих квітів вітром гнані хмари

Пшеничний лан й короткий в праці день

Історії козацьких днів минулих

Карпатських гір натягнуту струну

Любила свят освячену годину

І вишиту одежу ...я люблю...

Але не можу далі так, не можу

Хоч кидайте камінням, - я скажу

І день на день якось безлико схожий

Ніби по колу, колом... згарищем ходжу

Знов гнобить люд свій пан, йому замало

Ланів, палаців, коней та машин

Що б ще йому так гарно смакувало?

Що б ще захтіти?  Подорож, фестин?

Чекають матері з війни синочка

І діти плачуть, стогне вся земля

Дружинам кожний день - немов Голгофа

Їх розпинають болі і нема

На те усе ні ради ні розради

І сум, і голод, і чорніє хрест

Але комусь того всього замало

Ще б трішки втяти... ще б хоча би верст...

Часом за ворога страшніші любі друзі

І той, хто ближче, швидше стрілить в нас

І та сама  моїй країні туга

І зрадників нових зове новий Парнас....

Як двічі обпечешся - на холодне дмуха.
Зброя поета - слово, жінки сила - почуття... 

Нас є багато..., але чути й слухати

Зовсім інакші діі... Інакшії слова.

© Ірина Бжезінська