Віхола

Замела, закрутила віхола

Розпорошила шарм реприз

Аж в повітрі запахло втіхою

Ніби казка ця чийсь каприз

Місяць скупо освітить вулиці

Хутро снігу пригорне дах

Візерунки віконця туляться

Диригент відбиває такт

Розсипає сріблясті блискітки

То тихенько, то вшкварить рок

Догоряють зимові  досвітки

На межі сподівань й епох.

Вичакловую мрій каганчики

Тчу потайну душі кудель

Насолоджуюсь, тішусь, радуюсь

Як дитина, що вірить і жде

Кучугури гаптують простори

Церемонно кружляє сніг

Ніби враз стало легко і просто так

Наче зроблено все, що міг….

© Ірина Бжезінська