Боже, який же твій задум?

 

Боже, який же твій задум
Чом я ніяк не збагну
Нащо ці втрати і зради
Маки в гіркім полину?

Біль, що вкоптився у душу
Зверху, навколо, на дні.
Небо, відбите в калюжі
Нащо ці грози весні?

Боже, який же твій задум?
Може направ, підкажи.
Часом бракує відваги
Зраджують сили і сни.

І так замало повітря
І закоротке життя...
А так багато жахіття
Мотлоху, дрантя, сміття...

Боже, який же твій задум?

© Ірина Бжезінська

Раптовий сум.

Раптовий сум.
Раптовий дощ у травні.
Раптовий вітер і раптова смерть.
Дратує шум
Забиті серця ставні
І все навколо випалене вщенть.

Раптовий біль
Бездумних слів поспішність
І ця любов неначе атавізм.
Душа то ціль
Пробита знов наскрізно
Ніяк не втямлю долі механізм.

Раптовий вірш
Раптовий грім гармати
Раптова слабкість аж до німоти.
Продам за гріш
Всі почуття і втрати
Віддам задармо....тільки забери.

© Ірина Бжезінська

А здавалося...

А здавалося - все попереду
Ще встигаємо. Вгору і вшир
Мрій збираєм химерні череди
І женемо на випас...в мир.

І так повагом, так без поспіху
Що не видно ні краю, ні дна.
Тільки губляться роки, постаті
І пустими стають слова.

А здавалося - вмієм, можемо
І підкоримо свій Парнас...
Тільки гори такі неходжені
Тільки небо...сміється з нас.

© Ірина Бжезінська

Жити...

 

Просто...давай відверто
Бо щогодини, щомиті
Сотні нагод померти
І лиш єдина - жити.

Сотні нагод проклясти
І тисячі - не любити
І ще мільйон - пропасти
І лиш єдина - жити

І навмання почасти
Йдемо по линві світу
Серце боїться впасти
Душа обирає - жити.

І ця весна мов пастка
Долю не обдурити.
Сотні нагод померти
Та лиш єдина - жити.

© Ірина Бжезінська

Цвіти!

 

Смолоскипи зір в пустелі ночі
Дме холодний зайда-вітрюган
Зачіпає, дражницься, лоскоче
Насипає цвіту повний жбан.

І до ранку, скільки буде сили
Бруньки розриватимуть лузгу
Ця весна...розбещена і хтива
Землю пестить, горне....украду.

Украду, візьму і зацілую
Не тікай, не крийся, не мовчи.
Воскресай ...на диво ждати всує
І цвіти...задля життя...Цвіти!

© Ірина Бжезінська

Воліло б серце ...

Волів би місяць більше не світити
Сховати втому, монотонність, жаль
Неначе попіл з цигарок струсити
Минуле...
Йди, біжи, тікай!

Воліло б сонце більше не світити
Бо стільки зла, нечесності, біди
Не бачити б, не чути, не горіти
Добами...
Злись, лютуй, кричи!

Воліло б серце більше не любити...

© Ірина Бжезінська

Буває кохання-крила

Буває кохання-крила
А в когось кохання-мука
Комусь є кохання-сила
А поряд кохання-розпука.

Часом є кохання-квітка
А може кохання-мрія
Для когось кохання-клітка
Для іншого - ейфорія.

Кохання часами спокій
А потім кохання-грози
Всесильне і наджорстоке
Образи, прокльони, сльози.

Кохання...

© Ірина Бжезінська

Боже, я хочу любити

Боже, я хочу любити
Без жодних умов та правил
З вдячністю просто жити
Щасливою буть, а не правою

Ще б гостку терпіння і віри
Ще б дрібку надії та сили
Життя - не двобої й турніри
А шлях крізь себе в небосхили

Боже, я хочу любити...

Вчуся...

Вчуся приймати і дякувати
Вчусь відпускати й прощати
Вчуся слухати, бачити
Чути і відчувати...


Вчусь довіряти і вірити
Вчуся чекати і спокою
Вчуся просити й довірити
Вибір тобі, без докору.


Вчуся...

Душа долала...

Душа долала терикони мрій
Ішла вперед без мапи, без дороги
Слова молитви омивали ноги
А болі й втрати свій тримали стрій.
Душа долала терикони мрій...

Душа далала терикони снів
Губила зміст і забувала теми
Зі смутку майструвала сни-тотеми
Згубивши лік отих самотніх днів.
Душа долала терикони снів.

Душа долала терикони душ
І оступалась, падала, вставала
Когось крізь сльози тихо так гукала
А слід був чорним, як розлита туш
Душа долала терикони душ.

Душа долала...здолена душа
На долю вже давно не нарікає
Іде бо вірить, що іще чекають
Така водночас рідна і чужа
З розбитим серцем...здолена душа.

© Ірина Бжезінська

Минуле...

 

Минуле... Ти з ним у одній клітці
Ти з ним на одній гілці
Високо, небезпечно
Ти з ним...а воно вже без тебе.


Воно неминуче, бо відбулося.
Воно жорстоке, бо вже нічого не змінити
Воно буде довго ще жити і снити
Бо ти з ним... а воно вже без тебе.


Його не побороти, бо воно сильніше
Його не забути бо постійно поряд
Можна лише підсунитись ближче
І говорити... Шукати замирення
Бо ти з ним...

© Ірина Бжезінська

Просто набутись з тобою

 

Просто набутись з тобою
Надихатись цим повітрям
Торкатися скроні рукою
Зриватись до тебе вітром

Просто набутись з тобою
Писати нових історій
Впиватись п'янкою весною
Лічити у небі зорі.

Просто набутись, напитись
Просто торкатися, бути
Просто отак дивитись
Просто слухати, чути.

Просто набутись з тобою...

© Ірина Бжезінська

Радість

 

Радість буває тихою
Як світлий день на обрії
Писанка-хатка під стріхою
Й поле чорніє зоране....

Звуки, пісні та охання
Сонця небесне колесо
Бруньки налились соками
Навіть в повітрі - солодко.

Радість...

© Ірина Бжезінська

Мене прокляли...

Мене прокляла ранняя весна
Вона цвіла а я не помічала
Тепер душа мов на вогні казан
Скільки б не грів...вона не закипає.

Мене прокляли пізнії сніги
Коли з дощем сніжинка долітає
Тепер душа мов ніччю береги
Хтось погука а де плисти - не знаю.

Мене прокляла пташка у гнізда
Та. що співає щиро, мов востаннє.
Тепер душа - бездонні небеса
І кожна мить болюча, як прощання.

Мене прокляли квіти і трава
Я їх топтала... може й ненавмисне.
Тепер душа - мов в чорному вдова
Лиш часом чуть...так нібе серце тисне.

© Ірина Бжезінська

Чи є ....чиє?

Чи є в нас час на нові помилки?
На свіжі сльози, на болючі втрати
Слова, що входять в серце мов кілки
Пусті думки, заїжджені цитати.


Чи є? Чиє воно оце життя
Таке мов дощ - стрімке, пусте, холодне
Чи маєм час дійти до укриття?
Чи втратим два чи не загубим жодне?


Чи є в нас час, і сила, віра, міць
Чи є вогонь, що захистить, зігріє...
Мовчиш? Мовчи... Чекаєм блискавиць
На дикий шал безстрашної стихії...

© Ірина Бжезінська

Лишається тільки погляд

Лишається тільки погляд
Мов спогад, мов давній лист
А там у душі під сподом
Щось ніби ще є, зорить

Щось ніби, щось мовби, наче
Ще вірю...краєчком сну
Уже не кляну й не плачу
Не бачу і не зову....

Пустила за вітром долю
Й сама полечу услід.
Лишається тільки погляд...
Та й він вже зносився, зблід.

© Ірина Бжезінська

Вітаю з 2021! Ми зможемо ;)

Що було - те було і не зміниш
Було всяке... і мінус і плюс
За прощанням ти знову зустрінеш
Варте те, що пришвидшує пульс

І хоч було і страшно і сумно
Була й радість, усмішки і сміх
Щось - свідомо, а дещо - бездумно
Як умієш, як знаєш, як міг..

В рік рушай за коханням і щастям
Вір у долю, у себе, в людей
Буде щось фантастично прекрасне
Йди за покликом серця й ідей

І даруй...час, добро, подарунки
Просто мрій... просто вір... і будуй
Лад, громаду, державу, стосунки
Йди впевред, ні за чим не шкодуй.

Обіймаю,здоров'я, натхнення 
І гармонії...там, у душі
Бережімо себе в сьогоденні
Будьмо сильні - ми зміни рушій!

© Ірина Бжезінська

Нагадай мені...

 

Нагадай мені як воно "просто любити"
Аж до безтями, до відчаю чи глупоти
Як зустрічати, чекати, пускати, пинити
Всесвіт сховати в одному займеннику - "ти".

Нагадай мені як оце звати "коханим"
Ніжність, обійми і квіти і вечір удвох.
Як оце, як? Я забула, а може й не знала
Мо загубила а може то долі урок.

Нагадай мені як це сміятись, радіти
Так, без причини...голосно, щиро, до сліз.
Дощ чи калюжі сприймати як вперше, як діти
І просинатись від теплих обіймів твоїх...

Нагадай мені...

© Ірина Бжезінська

У чорний день...

Якась та мряка...тисне, пробира
Аж у душі все чорно і волого
І ранок чорний як твої слова
А вечір чорний як моя тривога.

Пакую мовчки речі і думки
Дрібна валізка, викреслена дата
І знов іду...з нізвідки в нікуди
У чорний день, де мряка, мряка, мряка!

© Ірина Бжезінська

Може колись

 

Може колись, ну а може й ніколи
Зійдуться в танці небо і зорі
Зникнуть роки, драми і дисонанси
Буть лиш звуки, губи і пальці

Будуть лиш очі.. дихання такти
Шовк і троянди... мрії-лампадки
Звуки мелодії...звідкісь знайомі
Доторки, рухи, кроки без втоми.

Може колись, ну а може ніколи
Ми ж не давали ні клятви, ні слова
Ми ж не просили і нас не просили
Ми просто жили, страждали, любили...

© Ірина Бжезінська