Показ дописів із міткою поезія. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою поезія. Показати всі дописи

суботу, квітня 30, 2016

ТИША


Така врочиста тиша - всходить паска
Навіть малеча стишилась... Дива
Росте солодке тісто... скоро свято
Тендітна тиша... там її нема

Там знов літають кулі та гранати
І на нулі як завше ... брязкіт, гул
Ніяке показове мінське паті
Не пособить...Стріляють зі всіх дул.

В новинах - втрати. Мар'їнка і Піски
Авдіїївка, Широкино... Війна
І тут вогонь зовсім не благодатний
Смертельний...Знову. Клята "тишина"!

Який Великдень буде там, в окопах?
В госпіталях, в родинах тих, хто там?
Хто щойно пережив тяжку утрату?
У відповідь - лиш тиша....  й небеса.

© Ірина Бжезінська


 

пʼятницю, квітня 29, 2016

Тепер з колиски діти знатимуть війну


Тепер з колиски діти знатимуть війну
І не на танчіки глядітимуть - на танки
Щовечір не казки подивляться до сну
Шукатимуть у тих новинах ... тата.

І лексика вже повна нових слів
Від "ескалації" й "зачистки" до "двохсотих"
Ракети, міномети, "Град" і "Грім"
Розтяжки... Небезпека... Гра недобра...

Дитинство їх у камуфляжний принт
Зафарбували там згори... наосліп
Бо сотні доль - статистика для них
В них інша гра, вони ж дядьки дорослі.

А тут - не гра, а тут - просте життя
Зманіпульоване й розкрадене в офшори
Тривога, скрута, все лише "туда"
Для перемоги...  Все для перемоги.

Тепер з колиски діти знатимуть війну...

© Ірина Бжезінська

вівторок, квітня 19, 2016

Контрасти

Як дві реальності, дві мапи
Війна і мир, добро і зло
Нещастя й радість, сміх і сльози
Як день і ніч... Метал і скло.
Як щось найвище й найбридкіше
Безсмертя й поруч смерть іде
Кохання й шал, ворон й лелека,
Як холод й спека...
Вверх? Впаде?
Контасти так разюче гострі
Червоне й чорне й білий цвіт
Весну тут також ждали в гості
Тепло. І якось легше всім..
Нікому форма не пасує
То все на публіку брехня
Але в життя, в їх сни майбутні
Підступно вкралася війна

І сниться їм не рідне місто
А глушить вибухів розряд
Не знаю де страшніше бути
Чи дома, тут... Чи в бліндажах

Батьки вже чисто посивіли
І я вже сива... Як цей цвіт
Часом чекати вже несила
Розпука. Безвість. Глупа злість.

Іще одна весна самотня
Вже відцвіла... Вже відійшла
Між чорним й білим так непросто
Лиш я, лиш ти і ця війна....

© Ірина Бжезінська

Квітневий день

Квітневий день іде до шлюбу
Квітковий флер летить увись
Пестливо сонце цвіт голубить
Лоскоче вітер. Мить, спинись!

Спинись, вдихни на повні груди
Торкнись у бруньках гілочок
Ти свідок ще одного чуда!
В смереках скаче потічок…

Весняне танго трунку й сили
Таке майстерне…  Бракне слів
Весна! Чекали та просили
Загостювати кілька днів…

© Ірина Бжезінська

вівторок, квітня 12, 2016

Правда лише одна



Безсилля. Тупе безсилля. Брешуть.
А ми ковтаємо і знову не вдавились.
Ми мовчимо. Тихо. Ницо. Низько.
Вони - влада. Ми - раби. По суті і по факту.

Армія. Війна. Статистика. Страшно.
Хто скаже правду, кому скаже, як скаже?
А хто почує? Та і чи варто
Боротися з системою,
Що має найвищий ступінь самовідтворення?

Мовчимо. Вони - брешуть, ми - ковтаємо.
Кожну годину. Кожного дня. Ще лізе.
Але там, де занадто затягнули швидше порветься.
Відчай дає нечувану відвагу.
Злість. Сміливість. Сила. Залізо.
Перемога буде за нами!

Лише вірте! Не їм а у себе!
Щодня, щохвилини, щомиті
Ми варті землі, на якій народилися
Ми будем тут жити
У мирі, в добробуті, в щасті!

Правда лише одна.
І її не сховати.
І правда за нами!

© Ірина Бжезінська

Вертайтеся!

І ріжуть тишу похапцем чужі АК
Земля сумирно глушить гради й смерчі
Вже не пшеничні, - мінні тут поля
До укриття. Скриплять надривно берці.

Як мерехтить в очах! Вогні. Вогні.Вогні.
Військова форма, гільзи,гільзи,гільзи.
І кожен день як сто останніх днів.
А жити треба, щоб не було пізно!

Ще треба світ побачити, людей
Зустріти ту єдину й неповторну
А потім в мирі народить дітей
І збудувати дім... Тому, тому повернусь!
***
Хай бережуть вас там молитви матерів
І Богородиця укриє омофором
Вертайтеся здорові і живі
Бо вас чекають, так чекають дома!

© Ірина Бжезінська

Хоч понад сили....



І знову обстріли і ДРГ і міни
І кожна ніч освячена в боях
І кожне слово щире, як молитва
І кожна хвиля (часу) чиста, як сльоза

І кожен день прожитий, як останній
І кожна мрія зведена на ніц
І лиш мета - велика, неподільна
Своя, моя, твоя... тепер й навік.

І хоч не зараз, але буде сонце
Хоч не сьогодні, але прийде мир
Хоч понад сили, але ми спроможні
Хоч понад віру, але Бог живий.

© Ірина Бжезінська

неділю, квітня 03, 2016

Якось вранці...




Якось вранці постукаєш в двері
Весь прокопчений пилом АТО
І в тобі лиш належній манері
Скажеш тихо: "Агов, я прийшов".

Скинеш ранець і зношені берці
Обіймеш мене ще раз і ще...
Скільки літ, а зустрілись - як вперше
Серце тьохкає, в грудях пече.

Руки чорні і вицвіла форма
Банка згущика, гільзи, вода.
Більше року тривоги, безсоння
Більше року життя без життя.

"Я погладшав, дивись лиш, кохана
Пузо он як росте на бичках..."
Посміємось. Душі ниють рани.
Час летить навтьоки в бачалачках.

Ти ще там... Спалах, гуркіт крайнеба.
Все шукаєш атошних новин...
От, дасть Бог, ми ще матимем сина
Буде гордий він батьком таким.

© Ірина Бжезінська

середу, березня 30, 2016

Весна холодна та ледаща


Весна холодна та ледаща.
Якесь абищо й абияк!
Зима ковтнула сонце натще
І березня - лиш післясмак

Ні зелені тобі, ні квітів
Хоч, кажуть, бузьки у гнізді
Та кожна ніч морозить віти
Тримає бруньки у вузді...

Лиш соки, сили вже нуртують
Аж рвуться уперед, на старт
Ще день - займуться, заквітують
Тепло увійде у азарт...

© Ірина Бжезінська

суботу, березня 19, 2016

Чудовий ранок




Таке блаженство - італійська кава
І тепла чашка, ковдра, тишина.
Нові думки, старих невдач заграва
Уже позаду, ще ковточок, два...

І спокій.  Не біжу, не поспішаю
Спалила все, що нести не змогла
Пробачила собі свої печалі
Лиш я і кава... Березень. Весна.

Все буде, знаю... Вірю, мрію, зможу
Вже й сонця промінь будить сон дерев
Який ж цей світ прекрасний зараз, Боже!
Вже допиваю каву  і вперед!

© Ірина Бжезінська

вівторок, березня 15, 2016

не стала я сильнішою з літами


не стала я сильнішою з літами
мудріше - може, а сильніше - ні
я ніби вкрита шрамами й синцями
торкнеш - болить. внизу, зверху , на дні...

роки мене не гартували зовсім
лиш шматували... я- пекучий нерв
оголений аж до глибин і суті
чи ритм не той а чи слизький паркет?

а як згадати мої дев'ятнадцять
йшла на пролом, без страху і гальма
я гризла правду і усю планету
хотіла врятувати... не змогла

навіть себе не захистила, бачиш
зухвалість щезла, сповільнився біг
колись сміливо йшла на зустріч долі
а зараз визирну і знов під ковдру вжик.

не стала я сильнішою з літами
мудріше - може, а сильніше - ні
я ніби вкрита шрамами й синцями
торкнеш - болить. внизу, зверху , на дні...

© Ірина Бжезінська

Не по-людськи...



Зламати свого слова
Й не чути в тім вини
Відкинути зусилля
Пустититись течії
Якось не по-людськи…

Що це – характер
Чи його відсутність?
Надточене безсилля
Чи просто ница сутність?

І вже замало глупого «прости»
Не по-людськи, не по-людськи…
Пусти…

Вітрила спущені... Вода, вода, вода
Чорнюча і холодна надскорботно
І тиша лунко схоплює слова
І розчиняє 
в ніч
безповоротно...

Немає карти, вітру, зорів..., сил
Немає віри, стрілка зупинилась
Магнітна вісь землі  спинила біг
Чи може
просто
крига розпустилась.

Штиль після бурі наче вірна смерть
Все вичерпано, віддано й забрано
А я так вірила... Але пусте, пусте...
Завжди здається
що іще
зарано...  


© Ірина Бжезінська

суботу, березня 05, 2016

А чи буде легше

 
А чи буде легше
А чи буде краще
Що несе прийдешнє
Де ж те світле щастя?

А чи буде просто
А чи будем бути
Замикає простір
Мрії атрибути

Зводить мури гострі
Розтина траншеї
Розкидає кості
Закриває двері

Закриває вікна
Замикає серце
І глуха молитва
Тихо в скороню бється

Віра вже на денці
Сил на все бракує
Днів летить шаленство
Все чомусь дратує

Гамір й лицедійство
Підступи і зради
Наче в мелодрамі
Без кінця, без краю...

А чи буде легше
А чи буде краще
Що несе прийдешнє
Де ж те світле щастя?

© Ірина Бжезінська

четвер, лютого 11, 2016

Будь що буде...



Агонія. Страшний пекучий біль
Злий трунок вже скував думки та рухи
І та солодка мрія-далечінь
Вже так далеко... Не зове, лиш мучить

Знов запитання поруч, як й тоді
За що, чому, ну як, ну як так сталось
Гудять суворо стомлені вітри
По небу скрізь шугають сірі хмари

Так хочеться цитат і коньяку
І мудрості, а часу так замало
Ми все розтратили, розпили, рознесли
Тут нам уже нічого й не зосталось.

А далі лиш прощання довгий шлях
Розбитий віз, що котиться в нікуди
Агонія. Прощаємось на раз
А далі будь що буде....
Будь що буде...

© Ірина Бжезінська

неділю, січня 31, 2016

Вже й рік минув...



 
вже й рік минув
важкий похмурий рік
вже й лік змайнув
зозулькою ку-ку і втік
вже понад рік
хтось врік нас
точно врік
жахливий рік іде на новий лік....

Лиш сипонув печаллю на поріг
І сон приправив полином та маком
Забрав усе, що винести зумів
Лишив порожні очі, сиві хати

Дерев в той рік посохло у саду
Край маминої хати впала вишня
Куди не глянь - усе не до ладу
Усе прокляла зла невтішна тиша

Лежить торішня скошена трава
Прикрита вбого від дощу та вітру
Шепоче серце стомлене слова
Прості і щирі мамині молитви...

Дитяче тихе " Ти ще на війні?"
Вже понад рік не бачились удома
Тут все уже інакше, ми - іні
Вже все не так і так не буде знову.

А кожен день пряде нові жалі
Висмоктує життя, краде хвилини
Я просто бранка, що по битім склі
Іде та йде, і біль цей вже рутина.

Той рік за два, за три із мене зняв
І сліз і сил... Не обійти, не перескочить
Ніхто й не знатиме як їсть людей війна
Як жалить, як кусає, рве та точить.

© Ірина Бжезінська

суботу, січня 09, 2016

Життя - це будинок

Хтось скаже: життя - то дорога,
А інший - життя,  наче сон
Комусь це спокута та доля
Землі й тіла куций полон...

Для мене ж життя як будинок
Що дали - кладемо униз
Фундамент це гени, це спадок
Це тато і мама, це рід.

А далі цеглинки, дощечки
Хвилинки, знайомства, знання
Всі ранки, всі дні та всі нічки
Тут втрати і всі надбання.

Рядочок росте за рядочком
Хтось вгору іде, а хтось - вшир
Одному важливі віконця
Хтось двері заб'є, лиш поткнись!

В цій хаті на стінах картин
Усе в образах, рушниках.
А там - брудно, холодно, сиро
Так темно-претемно, що жах!

Отам, глянь, шикарні палаци
А тут - скромні хижі стоять
На що вистачало завзяття
Які ідеали манять...

Буває, й сусіди поможуть
А можуть й нашкодити, так
Тут кожен уже на що годен.
Вже хто на що вчився, отак...

Часом, треба щось рехтувати
Буває - й змінити пора
Росте наша внутрішня хата
І повна комора добра!

Для мене життя як будинок
Він встоїть, у бурі і сніг
У грози, негоди лихії...
Він встоїть, він - мій оберіг.

© Ірина Бжезінська

четвер, січня 07, 2016

Христос ся рождає! Славімо його!


 
Мої дорогенькі, рідненькі, найкращі!
Хай в серці розквітне кохання та щастя
Хай поруч завжди будуть друзі і Бог
Бажаю вам жити без зрад та тривог.
Бажаю у кожну домівку й хатину
Тепла і дитячого сміху в родину.
Добробуту, злагоди, сили й наснаги
Творити дива та епічнії саги.
Шануйте батьків, дідусів та бабусь
Їх вік та їх мудрість для вас, не комусь.
Шануйте колег, своїх друзів й друзяк
Без них кожен день - ніц не вартий мідяк.
Глядіть на дітей, їх забави та втіху
Живіть як птахи, віддавайтеся сміху!
Ловіть кожну мить та карбуйте у пам'ять
Не слухайте всіх, що вони на тім тямлять!
Ви мрійте, бажайте і йдіть до мети
Бажаю нам злету й стрімких перспектив
Щоб ми дочекались коханих з війни
Щоб був у нас спокій, щоб був у нас мир.
І ще б всім здоров'я на довгії роки
Живіть та радійте без бід та мороки!
Віншую на щастя твого та мого
Христос ся рождає! Славімо його!


© Ірина Бжезінська

середу, січня 06, 2016

Сумне Різдво




Пшениця вариться. Далебі, ще з годину.
Озима, чорна, сильна і тверда. 
Не яра. Вушка ось відкину
Хай остигають... Вже кипить вода -
Узвар із грушок, яблук, сливок
От смакота! Тепер до пампухів
Люблю з троянди,  й пудрою посиплю
На кухні спекота, не треба й кожухів.
В макітрі мак чекає свою чергу
Тру, тру... аж білий стане сік
Горішки, мед. Як час біжить шалено!
Вареники з капусти ... всьому лік
Тримаємо... Дванадцять до вечері
В нас буде страв.. і голубці і борщ
Пісний, і ще салат з селери
Чого б і ні, як є то є... Отож
Готуємось...

Під скатертину сіно і часнИчки
Вберусь у стрій, коралів низок дві
В нас тепло, грає вогник свічки
Зібрались при вечері, при Різдві

Вечірня зірка сходить під Донецьком
Ну хоч не двадцять (-), славонько тобі
Чим ти вечеряєш?  Чом он так далеко?
Чом так невесело Різдво іде у дім.

Війна розвела долі і родини
Забрала радість, спокій... Коляда
Туди на Схід зі Львова тужно лине
Як оберіг. Хай й в вас будуть свята

Зберіться там також разом до столу
Складіть молитву, щиру і просту
За мир, родину. Хто в дорозі, в полі
В окопі, в танку, в бліндажі, в бою.

За матерів, посИвілих до часу
За діточок, без батьківських порад
І за дружин, що десь там тихо плачуть.
В сумне Різдво... Веселих свят, солдат!


© Ірина Бжезінська

понеділок, січня 04, 2016

Рахуєм дні...


Рахуєм дні... розлук секунд мільярди
Трильйони відчаю, мільйони самоти
Роки тривожно кидаєм на плаху
Багнюк дорожніх, пострілів війни...

Там мінус двадцять, мінуси, як карма
Тут також мінус - свято, щастя, всі
Вже рік минув, я в клітці наче птаха
Колочусь в пруття, але ж де мені

Зламати цю систему, хижу, ницу
Підступну і жорстоку... Я слабка
І хочеться так просто зупинитись
Й кричати криком: досить, досить зла!

Вже досить нас калічити й вбивати!
Вже досить з нас глумитися за гріш!
Вже досить нашу землю розривати
Чужою мовою з новин, пісень, афіш!

Вже досить забирати, відбирати
У найслабкіших, хто не відповість.
Цькувати патріотів і солдатів
Вже досить, чуєте... бурлить у серці злість.

Рахуєм дні, світанки, ночі, зорі
Пече цей біль і спати не дає
У рідній хаті -  наче у неволі
У ріднім домі втратили своє!...


© Ірина Бжезінська

суботу, січня 02, 2016

Останній шанс




Ти просиш шанс… один, останній
Ти просиш… Знову бути ми…
В моїм мовчанні стільки жалю
Страждань, чекань і сивини

Ти просиш… Слухаю, боюся
Закрила двері – ти прийшов
Але я рік чекала, чуєш
Що будем жити в унісон

Молила, кликала, сварилась
Кричала, лаялась на всю
Ти думав: а, якось… Мирилась
Кохала… А тепер мовчу.


© Ірина Бжезінська