Все гаразд...?

В руках – мобільний, у думках - тривога

Е-майл перевіряю раз у раз...

Ну надішли хоча б єдине слово!

Ну напиши – «У мене все гаразд»!

Я ж не прошу писати по сторінці,

Я не прошу віршів і довгих фраз.

Ти все спини навкруг, лиш на хвилинку

І напиши – «У мене все гаразд!»

Я слів чекаю цих, як сонця, як світанку.

Як дня нового, що прийде зігріти нас.

Прости мені цю дивну забаганку

Та напиши – «У мене все гаразд!»

Люблю це літо!

Люблю, коли подує вітерець
І хвилею стривожить дикі трави…
Люблю, коли дзижчання дикий лет
Підносить небо вгору на октаву...

Люблю це літо, запах чабрецю
Що у повітрі розкошує й вабить.
Вслухаюсь, як осока ялівцю
Розповідає про пташині мандри.

Люблю отак згубитись у лісах,
Забувши про тривоги, місто, спеку.
Іти вперед, без стежки, без мети,
Іти, іти, іти … кудись далеко…

Слова...

Слова живуть своїм життям.

Вони – живі, вони – мінливі.

В словах є зміст, є почуття.

Є магія і дивна сила.

Слова минають, мов роки.

Відходять та вертають знову.

Слова складаються в рядки,

У сварки, вірші та розмови.

Слова – живі. Слова –міцні.

Слова – рушій чи перепона.

Слова – мов джерело ріки,

Що завжди досягає моря.

Слова.. Вони такі прості…

Та складно їх знайти, добрати.

Щоб викласти такі стежки,

Що приведуть на рідні хати

Слова – мов птахи в висоті

Летять, відлунюють, голосять…

Слова! Благаю, не мовчіть!

Скажіть все те, що серце просить!

Фатальний день

Сьогодні я – вкрай небезпечна.

Все валиться мені із рук.

Невчасна, хибна, недоречна...

Несу нещастя, наче крук.

Що не торкну – усе невдало.

Що не візьму – летить униз.

Я вже й не знаю, як так сталось.

Й ти відійди. Не стій поблиз…

Сиджу, не дихаю, без руху.

Мовчу, боюся слів своїх.

Для мене день цей – просто мука

Минай скоріш, минай скоріш…

Гроза – мов оберіг душі

Як вітер зірветься із хмар,

І здійме круговерті пилу.

Енергії стрімкої шал

Мене мов пух, візьме на крила.

І я здіймусь понад світи,

Понад кордони та угіддя.

Понад ліси, гаї, сади,

Нестиме вітер без повіддя.

Я відчуватиму, що світ,

Такий прихильний, добрий, щирий.

І ця гроза – лише привіт.

Мій сильний захист від зневіри.

Гроза – мов оберіг душі.

Весь змиє бруд, обпалить рани.

І у суцільній темноті

Освятить шлях новий вогнями…

Люблю ...

Люблю...

Так ніжно і врочисто

Злетять оці слова із губ.

Люблю...

Люблю так щиро й чисто

І в росах губиться цей звук.

Люблю,

Люблю усі світанки,

Що бачила в твоїх очах.

Люблю,

Люблю мов в лихоманці,

Тобою марю в моїх снах.

Люблю,

І почуття мов Сонце

Мене освятить до життя.

Люблю...

Ти Ангел мій і охоронець

Ти мій, все решта – лиш слова…

Пробач...

Пробач, що часом я буваю несмілива

І повна сумнівів, запитань та образ...

Буваю квола й дико нещаслива

Ховаючи страждання в бездну фраз…

Пробач, що в круговерті часу

Буваю я розбита і сумна...

Пробач, що як душа страждає

Я хочу залишатися одна.

Пробач мої недоліки і вади.

Пробач цей світ, що так мене зламав...

Пробач мене, так безкрилу птаху

Що хоче дотягнутися до хмар!