Не можу спати

Не можу спати. Мучають думки

І я гублюся в їх безумнім леті…

І я не знаю, де я, а де ти?

Не знаю на якій я є планеті…

В думках моїх все звелось нанівець,

Усе життя, усі падіння й злети.

І лише ти – як сонця промінець

Ведеш мене до світла крізь лабети.

Тікають сни, а час стоїть на місці

І мучає мене не знать за що…

Життя бурлить навкруг в моєму місті

А я стою, сама, ну казна-що!

Чому думки мої такі бурхливі?

Чому життя моє таке стрімке?

Чому це почуття несе мене на хвилі

А щастя наче скло, таке ламке…?

Не можу спати…Мучаюсь, ховаюсь

Із головою в ковдру та думки

Мене мов стріли гострі настигають

І колять, і впиваються в боки…

О, Боже, дай мені терпіння!

О, Боже, дай мені терпіння!

Більше нічого не прошу!

Дай сили вірить в провидіння

У долю вірить, у мету

Життя

Або його безцінність

На тлі твоїх страждань, висот!

О, Боже, дай мені терпіння

Пройти стрімкий цей поворот

Життя

Пройти, і не зламатись

Пройти, хоч боязко в душі!

Хоч вже втомилась спотикатись

Але цей шлях, - шлях до мети

Життя

Що ти мені призначив.

Що маю взнати, перейти…

Терпіння лиш мені забракло

Дай Боже сили, не лиши…!

Я тебе забуваю

Я тебе забуваю,

Я усе забуваю,

Кожен погляд і запах

Назавжди відпускаю.

Ви летіть, не вертайте,

Розчиняйтеся в смутку,

Потоніть у туманах…

Бо так треба, так мушу!

Я тебе забуваю,

Я усе забуваю,

Кожен день, кожен спогад,

Навкруги розсипаю.

Розсипаю, як перли,

Що були білі-білі.

Але з часом зітерлись,

Стали тиснути в шию.

Я тебе забуваю,

Я усе забуваю…

Серце вабить дорога,

А що далі  – не знаю.

Плаче туга сопілки,

Де не гляну – там пустка

У котрій наче гілка

Щастя тріснуло лунко…

Молитва мого серця

Яке ж це щастя просто бути разом.

З тобою бути разом назавжди.

Забувши всі незгоди та образи,

Іти вперед до спільної мети.

І хай летять роки, минають весни,

Хай розцвітає й облітає цвіт.

Я вдячна своїй долі, що принесла

В моє життя кохання дивний світ.

Ти в серці наче іскорка, як сонце.

Щодень мені освячуєш життя.

Я вдячна Богу, що в моїй долоні

Твоя рука, твоя міцна рука.

Ти мій і щастя наше наче річка

Летить вперед й розсуне береги.

Мене тримай в свої обіймах міцно,

Мене як серце власне бережи…

Люблю тебе, і хай слова ці вітер

Підхопить та по світу понесе.

О Божа Матір, що за дивна втіха,

В молитві дякувать тобі за все, що є!

Щастя кохання, щастя - в коханні!

Я крадучись до тебе підійду,

І обійму тебе так сильно й міцно.

Неначе мушку, схоплю мить оцю,

І закарбую в пам’яті навічно

Як тепло поруч із тобою !

Як затишно мені в твоїх руках !

Яке ж це щастя, поринати з головою

У вир чуттів! Й губитися в зірках!

Як я втомилась від борні і перешкод!

Як я втомилась від борні і перешкод!

Втомилась йти, втомилася долати

Ці тьмяні дні серед пісків й болот

Коли не має віддиху і свята!

Чому ж судилося мені таке життя

Чому ж до мене доля не прихильна?

Чи навпаки – це моє підняття

Іти вперед, іти – бо горда й сильна!

Та часом спинюся і дивлюся навкруг.

Вслухаюсь в пустку, закриваю очі...

І хочеться мені у вирі смуг

Знайти себе, знайти своє, жіноче….

А мені б тебе просто кохати

А мені б тебе просто кохати

І тримати в обіймах своїх.

Але світ знов споруджує грати,

І не знаю як вийти із них.

Я б хотіла щовечір, щоранку,

Зустрічати із твоїм ім’ям.

Я для тебе і муза і бранка.

Але щастя судилось не нам.

І не нам наготоване ложе,

І не нам цей солодкий обід

Нас чекає лиш довга дорога,

Шлях важкий в спеку і голо лід.

А мені б тебе просто кохати!

А мені б лиш до тебе дійти!

Боже, дай мені сили не впасти!

Та дорогу цю гідно пройти!