Крик навздогін....

Не ховай свої очі... в них втоплю свої жалі та тугу

За безсмертям душі ... побіжу по стежині у лузі
до небес!
До кремезної сині небес!
Подивись мені в очі... скажи, в чім секрет
тої напасті, що я хворію...
тої болі, що в грудях пече
того суму... що більше не гріє
того жалю ... що в даль відпливе!

Я не знаю благань і пробачень

Я не скажу ... змовчу. Й ти мовчи
Це наш гріх ... що не було побачень
Був лиш крик ... та і то навздогін

Пишаюся тобою, Україно!

Пишаюся тобою, Україно!
В душі зростає гордість за народ
Котрий пройшов і голод і руїни
І холод,  злочини і тисячі скорбот...

 

І виховав достойних дочок

В козацькім духі виховав синів
Пишаюся дітьми, котрі поночі
Ішли за волю, за ідею йшли!
 

Вже сонце розганяє сизі хмари

Вже в серці бє роздмухная кров
Бо йдем вперед, де нас чекає слава
І гордість за славетний наш народ!

За честь! За славу! За народ!

Де наша честь? Відвага, слава?

Ганьба терпіти глум це! Срам!
Від того, хто усю державу
Запхав в кишеню москалям!

 

Кохані, люди мої щирі!

Згадайте наших прабатьків!
Котрі вмирали за Вкраїну!
За славу, волю! Не за купку мідяків!
 

Не зрадьте тих, хто за ідею

Віддав сім"ю, колег, дітей!
Хай нас таких наразі жменя
Але ж за нами ... світ піде!

Тож йдем вперед! Наш прапор - воля!

Благословив нас час і Бог!
Вперед! Ми - сила! Краща доля!
За честь! За славу! За народ!

Історія не пишеться без нас

Історія не пишеться без нас

Історія -  це ми, це наші дії
Це наша сила, втрата або шанс!
Життя щоденне та майбутні мрії!

Історія не згадує імен

Тих хто скорився долі, зрадив друзів
Тих хто спаскудив землю, - той забвен!
Той хто летів вперед - у серці жити буде!
 

І хай сьогодні вибір не простий

Нам ставить доля... та найвищий жереб
Дарує вона тим, хто молодий
Хто йде вперед, хто в перемозі певен!

Історія - це ви, це я  і ти

Не зробиш вибір ... то зійдеш з дороги
Життя - це рух... до правди, до мети
До завтра, до людей, до волі, до свободи!

Люби життя

як зможу я іти ... як я боюсь дороги?

як зможу я любить ...як ще живі тривоги?
як зможу віддавати ... коли так мало маю?
як зможу я прощати...як Бог святий навчає?

як зможу я... і хто є "я" у цьому світі?

яка моя мета? і чом нам сонце світить?
чому, чому, чому ... запитую у тебе
я тихо сам іду ... що ж вам від мене треба?

не в тому ці питання ... щоб відповідь шукати

та й відповідь проста... давніша за цей світ
людина народилась на Землі ... аби кохати
і лиш в любові ліки від нещасть та бід

і в цьому вищий зміст і найстрогіша тайна

що схована у серці від облуд
люби життя .. бо ти є незвичайним
бо ти є другом... а все решта..бруд

Не час іще ... не час

Як прикро коли падає зоря

Й бракує часу загадать бажання
Коли є карта...та шляху нема
І ніч навкруг ... і ця свіча ... остання

Коли здається, вибору нема

Й лишається лише скоритись долі
Картати всіх... жалітись на життя
Й чекати сонця нового на сході

Так ні не час, не час іще, не час

За течією бистрою летіти стрімко
Лиш в боротьбі гартується душа
І буде хліб...коли стоїть тарілка

Це лиш туман що зникне як примара

Це лиш обман що правду не схова
Ми ж молоді... та не шукаєм слави
А лиш життя...лиш кращого життя!

В любові пелюстках заблудші сни

Так хочеться прокинутись від сну

І скинути з очей важку дрімоту
І посміхнутись сонцю у тобі
Й в твої руках сховати всі тривоги

І ти не спи.. давай втечемо десь

Де буде навколо все дихати любов'ю
Де будем ми ... і лопотіння крил
Поверне нам отой найкращий спомин

Я розцвіту... і крихти пелюсток

Розвіє навкруги весняний вітер
Зростає в серці оберіг, і Бог
Один лиш знає.. що із цим робити

Так хочеться... росою впасти тут

До твоїх ніг, до твоїх снів злетіти
Зривати вітром пута всіх розлук
Леліяти в вінку пахучі квіти

І бігти...бігти просто навпростець

До мрій, до щастя... до води, до неба!
До поля, до травинки, до землі
Сказати "Я люблю! А що ще треба?