Сон

Чисте чисте

Чорне чорне
Чи блакитне й зоряне
Небо мріє
Небо просить
Небо як історія
Ніжна ніжна
Дивна дивна
Чи смутна чи забавка
З неба зірка
З душі камінь
Впадуть... і не звяжеться

Як надвечір та над містом

Вітер розгулявся
Так дощем гримить по вікнах
Що аж кіт злякався
І не спиться й не мовчиться
В серці туга й смуток
Вже не буде там спокою
Де вітер роздмухав

 

А над горами й снігами

Чисте сонце сходить
Там стежками понад яром
Чиєсь щастя ходить
Ходить прірви оминає
Болота і хащі
Ходить бродить бо шукає
Стежичку в лататті

На світанку вийду з міста

Та вирушу в далі
Хай в душі лунає пісня
Може і печальна
Бо шлях довгий і непростий
А сили так мало
Гори сильні та високі
Аж небо обняли
 

Й моє щастя десь шукає

Ту стежичку в лісі
Чи у полі загубилось
Чи в воді у річці
Чи в повітрі, чи землею
Проросте те диво
І запалить серце вогник
...І полюбить щиро

© Ірина Бжезінська

Кохання - не вирок

В душі не зосталось

Для сумніву місця
А дощ за вікном
Знову спать не дає
Кохання твоє
Наче красне намисто
Що гарно блищить
Але душить мене...

Не в тому печалі

Що літо відходить
Не в тому біда
Що гаї відцвіли
Ми були не ми
Коли нас повінчали
Ми стали не ми
Як цей шлюб прокляли

Нам світ не пробачить

Як ми не пробачим
Нам світ не забуде
Як ми не здола
Той біль і розпука
Затьмарють розум
Та дрібка надії
В душі пророста

То ж хай і не спиться

Помрію про завтра
Про сонце, про щастя
Про радість нову
Все прикре відходить
А правда ..лиш правда
Життя - це не пастка
А шлях, - що пройду.

© Ірина Бжезінська

Солдатам, захисниким землі

Солдат. Це було благородно

Свобода, гідність, право, честь
Обов'язок перед народом
Загострений держави меч.
 

Солдат. І захист й охорона

Кордонів рідних і землі
Кремезні лицарі закону
З козацьким запалом в крові...

То хто ж тепер оці потвори

Що просто форму одягли
І не шкодуючи патронів
Проти своїх дітей пішли?

Хто ж ці гієни, ці шакали

Що троє йдуть на одного?
Малюють крила на забралах
Самі ж ... просте бісівське чмо
 

Що рід ганьбить свій і державу

Бездушні ляльки палача...
Солдати! Час минулу славу
Вернути в лицарські серця

І хай звучать хвалебні марші

І барабанний бій луна
Лиш тим, хто за свою державу
Іде за правду до кінця!

© Ірина Бжезінська

Зізнання у коханні

Я люблю тебе...
Знаю, що зараз нам не до любові
Ще панують бандити, грабують, лякають людей
І ця наволоч рідну мою Україну
Роздирає, на благо злодійських мажорів-дітей

Я люблю тебе
Вибухів зараз не чути
І розвіявся дим на Грушевського... скоро весна
Нам дорога одна - перемога, другої не буде
Там за нами стоять наші діти, батьки, вчителя

Я люблю тебе,
Хлопче у масці та касці
І не треба нам грошей, визнання, медалей й посад
Просто щоб щовесни прилітали лелеки і ластівки
В наш простий і старенький, солодкий й пошарпаний сад

Я люблю тебе
Й твою силу скріпить моя віра
А молитва моя крізь ворожі стежки проведе
Там, у диму від шин народилась нова Україна
Бо козацькая кров ще не зникла, у жилах тече!

І не скоримось ми бусурманам, бісівським відроддям
Наш величний народ свою честь у віках не згубив
За цю землю, що стогне окроплена потом і кровю
Поколінь укранців! Усіх тих, хто так щиро любив!

© Ірина Бжезінська

Мій шлях

я сутність попелу й вогню

землі й води незвіданий неспокій
віночок квітів й дикий шум дощу
я - лише мить, а може сотні років
 
моя енергія спадає з диких гір
а вранці росами летить на зустріч сонцю
мене не вивчиш - бо замало буде днів
мене не втримаєш - буде замало ночі

закутана у паморозь весни

я босоніж ітиму в сині далі
а ти лишайся, як боїшся тьми..
і не шукай в словах моїх моралі.

© Ірина Бжезінська

Мовчи...

Мовчи. Нехай бринить ця тиша
Струною туги в сизій далині
Акордами кохання і розлуки
Співай мені. Співай або мовчи.

Мовчи. Слова твої мов пастка
А я не буду вірити тобі
Ти розставляєш пішаків на карті
Я бю конем. Ходи або мовчи.

Мовчи. Новини не цікавлять
Роби як знаєш, але не бреши
Бо час не всі мої загоїв рани...
Не варто пробувать. Повір, краще мовчи.

Гітара, музика і партія у шахи
Простенькі ноти і прості ходи
Це шах, уже нема куди тікати
Ти тут програв, прийми і помовчи.

© Ірина Бжезінська

Відплата - неминуча!

Немов глибока рвана рана
Мені у душу залягла
Та зрада, та страшна омана
Що нарід мій в тенета зла
Штовхає......
І пече і мучить
Мене та кривда, та жага
Але відплата ,- неминуча
За кожну смерть відповіда
Той винуватець,
За кожен погляд, натяк, жест
За ті надміру вже зухвалі
Слова, насилля, біль...той хрест
Вони нестимуть...й їхні діти
Бо що посієш, те й пожнеш
Як хтіли пекла, - то горіти!
Як хтів брехать, то будь мов пес!

© Ірина Бжезінська