На згадку....

Коли зійшли сніги в густі болота

Все відсиріло, скулилось ураз
Холодний вітер добивав ворота
Вони рипіли тоскно...раз у раз.

Ти підхопився, наче від лихого

Пішов собі... свій чуючи тріумф
Лишив мене голодну і убогу
В холодній хаті...  на пожертву мух.

Погана рада жалість до самого

Поганий радник поспіх... але хай
Ти навіть не спинився на порозі
Погордував, зневажив... і нехай

Я злилась мить, аж холода нечутно

Було від жару злості...та потім
Я відпустила все, хай як би скрутно
Я вигребу, робота, діти, дім...

Чорніли стовбури, життя тривало далі

Минув вже тиждень...ніби й не болить
Ти вирішив за нас, то й йди подалі...
Роби що знаєш, люд не боронить....

Холодна осінь і глибокі тіні

Сірющий сніг й розбитий шлях у даль
Старезна істина неначе тлін на стіні
Ти-Я....нещастя ( щастя) свого є коваль...

© Ірина Бжезінська

Шукаємо дороги

Шукаю я, шукаєш ти, дороги
Ідуть у ніч, по ямах, болотах
Забризкані, знеславлені, убогі
Вже ледь повзем, а ще далекий шлях.

Уже і літо відійшло, відплило
Та відлетіло в вирій, холода...
Що не сховали - знищилось, зігнило
І йдуть без ліку в даль мої літа.

А скоро сніг...безлика сірість смутку
Бруківки цокають, думки кудись летять
Ми п'ємо чай, немов найгіршу трутку
Гірку і чорну, руки аж тремтять...

Шукали ми погоди чи нагоди
А чи пригоди доброї, чи ж ні?
Що вже було, пересказать не годен..
Було та й все, гори тепер в вогні!

© Ірина Бжезінська

Двобій і часом

лапала час, триножила, тримала

він ж утікав, дражнив мене й зникав
а я шукала..наче ту примару
поміж старезних й ветхих диких скал...
 

годинник, ніч, а потім знову ранок

він брав на кпини...він вже, а не я
мене зацьоковував...між інших полонянок
лічила дні... і вірила в дива

двобій на смерть, і я його програю

хоч борсаюсь до сили, до країв
собі вина востаннє наливаю
і гострю ніж...з дошкульних метких слів

не заарканю...й ти мене не зломиш

поглянь у очі...що ти бачиш там?
я спорожніла, наче сон дівочий
в якому гріх обміняно на крам

минають хати, люди і планети

дороги, церкви, і ліси й поля
мій візаві ... у дивних амулетах
де серце - стрілка,
тікі-так...
тільки так...
доля.

© Ірина Бжезінська

Вже відболіло...

Ти думаєш мені болить?

Ти хочеш бачити мене слабку і кволу?
Сміятися із моїх сліз
Стирати гідність мою в порох….
 

Ти розчаруєшся…

Бо я
Вже нечутлива до негоди
І до брехні, і до страждань…
Вже я не я…
Вічність природи…
 

Мине усе

І радість й горе
Як дим летить… і ми туди ж
Хтось вгору…
А інший - вбік… уздовж …

Манить

Мене щось більше 
Ніж дасть мені земне життя
Вже не болить,  я стала інша
Прости, прощаю…

Я пішла

© Ірина Бжезінська

----

 

В нас різні ідеали...різні долі
Інакше бачимо і дивимось на світ
Та хтось сказав що все по волі Божій
І не керує світом чоловік....

 

А значить нам судилося зустрітись
І що написано на долі - не минеш
Якими б нам стежками не ходити
Що в серце влізло, вже не проженеш.

 

Чи то є кара, чи дарунок хто зна
Не нам про те сушить свої уми...
Нам все можливо... і так мало можна
Втрачати легко, важко берегти....

 

Минає день, надходить час молитви
Слова як риска...сума цього дня
На зараз все, скінчилась і ця битва
Та щось не спиться...
Що за чортівня...

© Ірина Бжезінська

Моя перемога

 

Не кожен виклик я приймаю боєм

Хоч люблю перемоги дикий шал…

Та не впиваюсь силою і болем

Бо навіть час…. не всіх злікує ран

 

Хай думають, що хочуть… відступаю

Не моя зброя шершні,блуд, розбрат…

Зробила вибір...Я, - свій меч ховаю.

Спалю трофеї, .... й буде менше втрат!

© Ірина Бжезінська

Ніч на війні

 

Минула ніч… в тривозі та безсонні

У вибухах та спалахах війни….
І, слава Богу, що приходить ранок
А ми отут… і ми іще живі…
 

Не спиться тут… лиш губиться реальність

І падаю в глибокий темний яр…
Не сняться сни… для нас це вже банальність
День, ніч й гвинтіка-друг Зброяр…

Світає…вистріли і птаство…

І лісу шелест…. Й канонади шум…
Земля моя…яка ж вона прекрасна!
Не знищить ворогу оцю її красу!

Затихло… хто-зна що там буде далі

А поки спокій – напишу листа
«Синочку, знаю, помагаєш мамі…
Я тут за вас….а ви – моє життя.

© Ірина Бжезінська