Рахуєм дні...

Рахуєм дні... розлук секунд мільярди
Трильйони відчаю, мільйони самоти
Роки тривожно кидаєм на плаху
Багнюк дорожніх, пострілів війни...

Там мінус двадцять, мінуси, як карма
Тут також мінус - свято, щастя, всі
Вже рік минув, я в клітці наче птаха
Колочусь в пруття, але ж де мені

Зламати цю систему, хижу, ницу
Підступну і жорстоку... Я слабка
І хочеться так просто зупинитись
Й кричати криком: досить, досить зла!

Вже досить нас калічити й вбивати!
Вже досить з нас глумитися за гріш!
Вже досить нашу землю розривати
Чужою мовою з новин, пісень, афіш!

Вже досить забирати, відбирати
У найслабкіших, хто не відповість.
Цькувати патріотів і солдатів
Вже досить, чуєте... бурлить у серці злість.

Рахуєм дні, світанки, ночі, зорі
Пече цей біль і спати не дає
У рідній хаті -  наче у неволі
У ріднім домі втратили своє!...


© Ірина Бжезінська

Різдво

Летить сніжок, хрустить морозна днина
Усе навкруг завмерло й жде чудес.
А там далеко... спить мала дитина
В руках у мами, в захисті небес.

І просить мати щастя свому сину
І долі просить, довгих-довгих літ.
Ще молить про кохання і родину,
І добрих друзів і життєвий зліт.

Ой люлі-люлі, зореньки танцюють
Повітря, наче музика, бринить.
А Бог все знає й цю молитву чує...
Спокійним сном мале дитятко спить.

Останній шанс

Ти просиш шанс… один, останній

Ти просиш… Знову бути ми…

В моїм мовчанні стільки жалю

Страждань, чекань і сивини

Ти просиш… Слухаю, боюся

Закрила двері – ти прийшов

Але я рік чекала, чуєш

Що будем жити в унісон

Молила, кликала, сварилась

Кричала, лаялась на всю

Ти думав: а, якось… Мирилась

Кохала… А тепер мовчу.


© Ірина Бжезінська

Не загадала...

Не загадала, не згадала

Що треба забажати щось

Всі рахували дев'ять, вісім

А я із ними... й понеслось

Кричали вау, ура та браво

Гриміла музика кругом

Пили шампанське, для забави

Пітарти кидали, камон!

Всі обіймалися, раділи

Щасливі в цю морозну ніч

І я із ними, я із ними

Згубила лік років, сторіч...

А як верталася додому

Щаслива, втомлена, нова

Згадала.... От була нагода

Яка нагода! Все... Пройшла.

© Ірина Бжезінська

ЩАСЛИВИХ СВЯТ!

Усе мине, пригадуєте фразу.

І це мине, і це колись мине...

Пустіть за вітром прикрощі й образи

Тримайте поруч справжнє, головне

Любіть, цінуйте миті, доторк, погляд

Дрібненький дощик, приморозь вночі

І кожний теплий і глибокий спогад

Про те, що було - cхований в душі.

Творіть добро, ділами і словами

Творіть! Творіть! Людина - божий син

Ми здатні гори зносити думками

А поглядом - сягати даль вершин

Повірте в себе і себе рятуйте

Себе творіть, не зраджуйте себе!

Себе найкращим настроєм частуйте

Йдіть до мети, не потім, а тепер!

Цей рік буде таким, яким захочеш

Яким ми його створимо, повір

Бажаю усім щастя і здоров'я

І вірних друзів! І смілих мрій!

© Ірина Бжезінська

лиш день минув...

лиш день минув, звичайно, що болить

болить аж так, що губиться свідомість

і так кортить набрати номер твій

й прошепотіти: "все гаразд, я поруч"

але не можна, ми тепер чужі

це рішення правдиве й остаточне

і правильне. ми зовсім вже не ті

котрі під місяцем гуляли ночі...

нема романтики, образи, наче лід

крижинкам скували серце моє

я дорікала, ти вже так не міг

ми гиркались, як півні на порозі

я готувала ось такий кінець

хоч так тягнула, ну ще раз, а раптом

але не сталось жодне із чудес

ти був лиш ти, а я - то я... як фатум.

лиш день минув, звичайно, що болить

болить аж так, що хочеться кричати

а ще так хочеться усе оце спинить...

з тобою дихати разом, кохати...

ти прощавай, забудь всі номери

всі витри фото, смски, вірші

люби, хоч не мене, але люби

і будь щасливим...

справжнім, добрим, іншим...

© Ірина Бжезінська

Як ми...

Я так кричала, чув мабуть весь дім

Я так кричала ... аж повітря бракло

І слів летів безглудий моветон

Летів

Як камікадзе

Навперейми, насмерть...

Як ми могли... Як ми...

© Ірина Бжезінська