Вже й рік минув...

 

вже й рік минув

важкий похмурий рік
вже й лік змайнув
зозулькою ку-ку і втік

вже понад рік

хтось врік нас

точно врік

жахливий рік іде на новий лік....

Лиш сипонув печаллю на поріг

І сон приправив полином та маком

Забрав усе, що винести зумів

Лишив порожні очі, сиві хати

Дерев в той рік посохло у саду

Край маминої хати впала вишня

Куди не глянь - усе не до ладу

Усе прокляла зла невтішна тиша

Лежить торішня скошена трава

Прикрита вбого від дощу та вітру

Шепоче серце стомлене слова

Прості і щирі мамині молитви...

Дитяче тихе " Ти ще на війні?"

Вже понад рік не бачились удома

Тут все уже інакше, ми - іні

Вже все не так і так не буде знову.

А кожен день пряде нові жалі

Висмоктує життя, краде хвилини

Я просто бранка, що по битім склі

Іде та йде, і біль цей вже рутина.

Той рік за два, за три із мене зняв

І сліз і сил... Не обійти, не перескочить

Ніхто й не знатиме як їсть людей війна

Як жалить, як кусає, рве та точить.

© Ірина Бжезінська

Життя - це будинок

Хтось скаже: життя - то дорога,

А інший - життя,  наче сон

Комусь це спокута та доля

Землі й тіла куций полон...

Для мене ж життя як будинок

Що дали - кладемо униз

Фундамент це гени, це спадок

Це тато і мама, це рід.

А далі цеглинки, дощечки

Хвилинки, знайомства, знання

Всі ранки, всі дні та всі нічки

Тут втрати і всі надбання.

Рядочок росте за рядочком

Хтось вгору іде, а хтось - вшир

Одному важливі віконця

Хтось двері заб'є, лиш поткнись!

В цій хаті на стінах картин

Усе в образах, рушниках.

А там - брудно, холодно, сиро

Так темно-претемно, що жах!

Отам, глянь, шикарні палаци

А тут - скромні хижі стоять

На що вистачало завзяття

Які ідеали манять...

Буває, й сусіди поможуть

А можуть й нашкодити, так

Тут кожен уже на що годен.

Вже хто на що вчився, отак...

Часом, треба щось рехтувати

Буває - й змінити пора

Росте наша внутрішня хата

І повна комора добра!

Для мене життя як будинок

Він встоїть, у бурі і сніг

У грози, негоди лихії...

Він встоїть, він - мій оберіг.

© Ірина Бжезінська

Христос ся рождає! Славімо його!

 

Мої дорогенькі, рідненькі, найкращі!

Хай в серці розквітне кохання та щастя

Хай поруч завжди будуть друзі і Бог

Бажаю вам жити без зрад та тривог.

Бажаю у кожну домівку й хатину

Тепла і дитячого сміху в родину.

Добробуту, злагоди, сили й наснаги

Творити дива та епічнії саги.

Шануйте батьків, дідусів та бабусь

Їх вік та їх мудрість для вас, не комусь.

Шануйте колег, своїх друзів й друзяк

Без них кожен день - ніц не вартий мідяк.

Глядіть на дітей, їх забави та втіху

Живіть як птахи, віддавайтеся сміху!

Ловіть кожну мить та карбуйте у пам'ять

Не слухайте всіх, що вони на тім тямлять!

Ви мрійте, бажайте і йдіть до мети

Бажаю нам злету й стрімких перспектив

Щоб ми дочекались коханих з війни

Щоб був у нас спокій, щоб був у нас мир.

І ще б всім здоров'я на довгії роки

Живіть та радійте без бід та мороки!

Віншую на щастя твого та мого

Христос ся рождає! Славімо його!


© Ірина Бжезінська

Сумне Різдво

Пшениця вариться. Далебі, ще з годину.

Озима, чорна, сильна і тверда. 

Не яра. Вушка ось відкину

Хай остигають... Вже кипить вода -

Узвар із грушок, яблук, сливок

От смакота! Тепер до пампухів

Люблю з троянди,  й пудрою посиплю

На кухні спекота, не треба й кожухів.

В макітрі мак чекає свою чергу

Тру, тру... аж білий стане сік

Горішки, мед. Як час біжить шалено!

Вареники з капусти ... всьому лік

Тримаємо... Дванадцять до вечері

В нас буде страв.. і голубці і борщ

Пісний, і ще салат з селери

Чого б і ні, як є то є... Отож

Готуємось...

Під скатертину сіно і часнИчки

Вберусь у стрій, коралів низок дві

В нас тепло, грає вогник свічки

Зібрались при вечері, при Різдві

Вечірня зірка сходить під Донецьком

Ну хоч не двадцять (-), славонько тобі

Чим ти вечеряєш?  Чом он так далеко?

Чом так невесело Різдво іде у дім.

Війна розвела долі і родини

Забрала радість, спокій... Коляда

Туди на Схід зі Львова тужно лине

Як оберіг. Хай й в вас будуть свята

Зберіться там також разом до столу

Складіть молитву, щиру і просту

За мир, родину. Хто в дорозі, в полі

В окопі, в танку, в бліндажі, в бою.

За матерів, посИвілих до часу

За діточок, без батьківських порад

І за дружин, що десь там тихо плачуть.

В сумне Різдво... Веселих свят, солдат!


© Ірина Бжезінська

Рахуєм дні...

Рахуєм дні... розлук секунд мільярди
Трильйони відчаю, мільйони самоти
Роки тривожно кидаєм на плаху
Багнюк дорожніх, пострілів війни...

Там мінус двадцять, мінуси, як карма
Тут також мінус - свято, щастя, всі
Вже рік минув, я в клітці наче птаха
Колочусь в пруття, але ж де мені

Зламати цю систему, хижу, ницу
Підступну і жорстоку... Я слабка
І хочеться так просто зупинитись
Й кричати криком: досить, досить зла!

Вже досить нас калічити й вбивати!
Вже досить з нас глумитися за гріш!
Вже досить нашу землю розривати
Чужою мовою з новин, пісень, афіш!

Вже досить забирати, відбирати
У найслабкіших, хто не відповість.
Цькувати патріотів і солдатів
Вже досить, чуєте... бурлить у серці злість.

Рахуєм дні, світанки, ночі, зорі
Пече цей біль і спати не дає
У рідній хаті -  наче у неволі
У ріднім домі втратили своє!...


© Ірина Бжезінська

Різдво

Летить сніжок, хрустить морозна днина
Усе навкруг завмерло й жде чудес.
А там далеко... спить мала дитина
В руках у мами, в захисті небес.

І просить мати щастя свому сину
І долі просить, довгих-довгих літ.
Ще молить про кохання і родину,
І добрих друзів і життєвий зліт.

Ой люлі-люлі, зореньки танцюють
Повітря, наче музика, бринить.
А Бог все знає й цю молитву чує...
Спокійним сном мале дитятко спить.