Товчеться у грудях зойк
І сльози глибоко душатьПульсує по жилам кров
І шрами кладе на душу
Повітря тремтить, як лід
Розколює дійсність навпілТам – смерть набирає лік
Тут доля стирає нахил
На вервичці їх імена
Повторюю, Боже, БожеЇх серце не мало дна
Життя ж обірвала доля
Секунди печуть вогнем
І слів не знайду, не знаюВійна, то як хід конем
За котрим ходів не має
Сирена. Тривога. Бій
Молитва і ряд кулеметнийУ сні знов кричу тобі: «Стій»
А ти… ти спішиш, як у пекло...
© Ірина Бжезінська