Пробач...

Пробач, що часом я буваю несмілива

І повна сумнівів, запитань та образ...

Буваю квола й дико нещаслива

Ховаючи страждання в бездну фраз…

Пробач, що в круговерті часу

Буваю я розбита і сумна...

Пробач, що як душа страждає

Я хочу залишатися одна.

Пробач мої недоліки і вади.

Пробач цей світ, що так мене зламав...

Пробач мене, так безкрилу птаху

Що хоче дотягнутися до хмар!

Чекання

Мене вбиває це страшне чекання!

Чекання зустрічі, чекання твоїх ласк...

В чеканні - розчиняються бажання...

Спустошуючи час, кохання, нас...

Чекання блудить, нудить і чекає

Моїх поразок і моїх страждань.

Чекання. Я ненавиджу чекання!

Я хочу все і зразу – водночас!

Не люби мене, не люби!

Не люби мене, не люби!

А скоріше тікай від мене!

Бо в очах моїх гаснуть сни,

А душа моя рветься до неба!

Не люби мене, не люби!

Я мов річка, стрімка та глибока.

Як підійдеш впритул до води,

Змиє хвиля твій розум і спокій.

Не люби мене, не люби!

Я, мов спалах на темному небі.

Не злякають мене дощі,

Я - горю, ти ж згориш біля мене.

Я – мов магія диких трав.

І лікую, й калічу душу.

Можу зцілити безліч ран,

Часом ж, нових додати мушу…

Лиш сміливець сягне вершин!

Лиш розумний віднайде міру!

Не люби мене, не люби,

Як не впевнений в своїх силах!

You are my Sun

You are my Sun,
That fills with light and warmth my every day and night.

You are my Heaven,
Because touch you, my biggest dream.

You are my Air,
Without you I cant do anything.

You are my Life
Just beside you I live!

Ти моє Сонце,

Що наповнює світлом та теплом кожен мій день.

Ти моє Небо,

Бо доторкнутися до тебе, моя найбільша мрія.

Ти моє Повітря,

Бо без тебе я задихаюся і не бачу нічого навколо.

Ти моє Життя,

Бо лиш поруч з тобою я живу!

За що насправді вдячна долі? За тебе...

За що насправді вдячна долі ?

За цю хвилину забуття,

Коли з тобою я говорю.

Коли в руці твоя рука.

Спинився час, завмерло серце

Дивлюсь на тебе, і в очах

Твої знаходжу цілий простір

Для мрій, для щастя, для життя!

Люблю… Люблю закривши очі

Твій голос слухати, слова

Тремтять у вухах і лоскочуть

І будять нові відчуття…

Люблю…І слів уже замало

Щоб розказати,  як щодня

Чекаю зустрічі, і каюсь

Що довго так до тебе йшла…

За що насправді вдячна долі?

За тебе, мій сердечний друг…

За ці хвилині, миті й зорі

Що розсипаються навкруг…

Кохання - не долі дарунок

Кохання – не долі дарунок.

Ще праця, щоденна, важка.

За кожен його поцілунок

Потрібно творити дива.

Бо спершу любов, як торнадо

Винищує все на шляху.

До мрії, та потім одразу

Ми бачим картину іну.

Ми бачим недоліки, вади.

Все те, що дратує й гірчить…

І вже нас кохання не вабить.

А серце з розпуки кричить.

Де ж були ті очі, що брали…

Де ж була тоді голова?

Але, як кохання обрали

То знайдуться щирі слова.

Усе розказати, змінити

Хоч трішечки щось у собі.

В коханні так легко радіти.

А спробуй кохати в біді?

Кохання – не долі дарунок.

Це наш компроміс, вибір, шанс.

Свідомий і зважений вчинок.

Це наш путівник й талісман…

Тікаю в місто, як в пустелю

Тікаю в місто, як в пустелю

Гублюся в масах, як в піску

Ці дні сумні і невеселі

Я просто йду. Мовчу і йду.

Мене не знають, й я не знаю

Нікого в цьому місті, тут

Я просто йду, слова ковтаю

Тамую сльзи.  Мій маршрут

Іти вперед. Йти без зупину

Побігли сльози, й я біжу

Туди, де самоти хвилина

Сховає сонце. Далі йду…

Не хочу думати і знати.

Лише іти. Іти вперед.

Закрити очі і тікати

Від себе, від цупких тенет

Облудних слів, пустих ілюзій

Тих мрій, що більше не сплету…

Тих днів, тих ворогів і друзів…

Нема повітря. Знов біжу…

Тікаю в місто …