Тривога

Товчеться у грудях зойк

І сльози глибоко душать
Пульсує по жилам кров
І шрами кладе на душу

Повітря тремтить, як лід

Розколює дійсність навпіл
Там – смерть набирає лік
Тут доля стирає нахил

На вервичці їх імена

Повторюю, Боже, Боже
Їх серце не мало дна
Життя ж обірвала доля

Секунди печуть вогнем

І слів не знайду, не знаю
Війна, то як хід конем
За котрим ходів не має

Сирена. Тривога. Бій

Молитва і ряд кулеметний
У сні знов кричу тобі: «Стій»
А ти… ти спішиш, як у пекло...

© Ірина Бжезінська

Доброго ранку, Коханий!

Доброго ранку, коханий

Вже стукає сонце в вікно
І промені в листі веснянім
Тчуть дивне красою панно

Доброго ранку, коханий
Що снилось тобі уночі?
Може фортеці надхмарні
Рицарі, коні, вогні?

Можливо тобі снились гори
Чи ріки прісні та мілкі
Просторе безкрайніє море
Чи гай край села навесні?

А може твій сон потривожив
Неспокій за рідний наш край

І снились тобі запорожці
І Крути, і Київ й Майдан

Доброго ранку, коханий

Який же цей ранок! Поглянь
Колишуться клени, мов пави
І квітне весни водограй

Щебечуть птахи в ля-мінорі

Й комахи оркестром гудуть
Повітря напнуте струною
Тремтить, і нас кличе у путь

Тебе обійму міцно – міцно

Ще хвилька й життя понесе..
Люблю тебе щиро і ніжно
І дякую долі за все!

© Ірина Бжезінська

Чому?

Одне запитання: Чому?
Ну що не так, ну що зі мною?
Чому все те, що так люблю
Ховає доля за стіною

Чому, скажіть мені чому
В чім провинилась, де зблудила
Що не побачила...молю
Ця дивна гра мене втомила

Я ніби припнута стою
Навколо вітер, хмари, злива
Я кличу, голосно кричу
Та ні душі, ні навіть звіра...

Одна... віднині і довік
І це як вирок, раз й назавжди
Як блискавка у мій поріг
Не хочу я такої правди!

Хай тане вечір, як свіча
Й смакує кава, як востаннє
Я все ще тут, та все ж одна
Ні знаків, слів...лише питання

© Ірина Бжезінська

Знову...

Знову здригнулась земля

Від вибухів, плачу й прокльонів
Знову московська орда
Підлізла до наших кордонів
 

Знову земля наша в горлі

Кісткою їм мабуть стала
Знову гартуємо зброю
Щоб стати на захист держави

Знову стріляють, крадуть

Терзають наш край, нашу мову
Знову нам брешуть і ждуть
Що скориться їм весь народ наш

Знову диявольська чернь

Хоче упитися кров'ю
Знову настав судний день
Коли або смерть, або воля

Єднаймося, встанем до лав

Козацького славного війська
Не скорить нас жоден пахан
Чи хан, чи московський убивця

Ми вільний і сильний народ

Ми славного батька є діти
Із нами є правда і Бог
Шевченка й Франка заповіти

За Землю, що силу дала

Ми станемо разом на захист
За матір, і села й міста
Дніпро і кремезні Карпати

Гартуємо зброю і дух

Бо час не до слова, - до діла
Допоки ще ворог не вщух
Ідемо у бій гордо й сміло!

© Ірина Бжезінська

....Лише для тих, хто має в серці гідність

Лише для тих, хто має в серці гідність

Свобода нації - не шарж, не пустоцвіт
Прабатьківська земля, і віра – необхідність
Святий обов’язок, священний наш обід
 

Й не треба нам казати про братерство

Не буде братом той, хто напада
Дегенаратів-московитів в берцах
Зупинить наша рідная земля!

© Ірина Бжезінська

За Україну!

Новини пульсують крізь серце

Ламають судини, мов гілля

Війна - це безчинства і смерті

Диявольсько-дике свавілля

 

Звідкіль надійшло ото лихо?

Істоти, що більше не люди

Якщо їм вбивати  - то втіха

Монголо-словянські приблуди!

Котрим все замало, все пісно

Самим працювать не на руку

То треба щось вкрасти.. і зїсти

А свій дім хай тоне в багнюці

 

Вони нападали, як звірі

Поночі, підступно, з-за рогу

Їх душі понищені цвіллю

Пропутінсько-лживого грогу

Не ми цю війну починали

Та виграти мусим, бо наші

Діди здобували тут славу

Квітучо-співочої нації

Хай діти сміються в садочку

Й цвітуть нам і вишні і сливи

Хай пишно нам вродить колосся

Й грибів буде море, як злива

Спинить саранчу цю ми мусим

Зелені, прожерливі тварі

Тож прапор ще вище підносим

І йдем на цю збройну отару!

Хвала всім солдатам-героям

Ганьба усім зрадникам й катам

Молімось за тих, хто у бою

Тримаймось, тримаймося, браття!

З молитвою день починаєм

За тих хто поліг і хто вижив

З любовю до рідного краю

До України – Вітчизни!

© Ірина Бжезінська

А мені снились квіти ...

А мені снились квіти,

Ті, які ти мені не даруєш
Їх пелюстки живі
Аромат їх так вабить й чарує

Я набік, з подушок

І занурююсь в диво-хмаринку
Ніс лоскоче пилок
У руках чую кожну стеблинку..

Ти до мене привів

Конюшину, ромашки й дзвіночки…
Різнобарв’я лугів
Почуттів різнобарвні віночки
 
Просинаюсь усміхнена….
Обіймаючи квіти примарні
Друга ночі, і тиша
Й лиш тіні блукають намарно…

Ти мені не дзвонив

Я чекала й заснула зненацька
Снились квіти мені
Ті, котрих так бракує для щастя…

© Ірина Бжезінська