суботу, листопада 08, 2014

На згадку....

Коли зійшли сніги в густі болота
Все відсиріло, скулилось ураз
Холодний вітер добивав ворота
Вони рипіли тоскно...раз у раз.

Ти підхопився, наче від лихого
Пішов собі... свій чуючи тріумф
Лишив мене голодну і убогу
В холодній хаті...  на пожертву мух.

Погана рада жалість до самого
Поганий радник поспіх... але хай
Ти навіть не спинився на порозі
Погордував, зневажив... і нехай

Я злилась мить, аж холода нечутно
Було від жару злості...та потім
Я відпустила все, хай як би скрутно
Я вигребу, робота, діти, дім...

Чорніли стовбури, життя тривало далі
Минув вже тиждень...ніби й не болить
Ти вирішив за нас, то й йди подалі...
Роби що знаєш, люд не боронить....

Холодна осінь і глибокі тіні
Сірющий сніг й розбитий шлях у даль
Старезна істина неначе тлін на стіні
Ти-Я....нещастя ( щастя) свого є коваль...

© Ірина Бжезінська

середу, листопада 05, 2014

Шукаємо дороги

Шукаю я, шукаєш ти, дороги
Ідуть у ніч, по ямах, болотах
Забризкані, знеславлені, убогі
Вже ледь повзем, а ще далекий шлях.

Уже і літо відійшло, відплило
Та відлетіло в вирій, холода...
Що не сховали - знищилось, зігнило
І йдуть без ліку в даль мої літа.

А скоро сніг...безлика сірість смутку
Бруківки цокають, думки кудись летять
Ми п'ємо чай, немов найгіршу трутку
Гірку і чорну, руки аж тремтять...

Шукали ми погоди чи нагоди
А чи пригоди доброї, чи ж ні?
Що вже було, пересказать не годен..
Було та й все, гори тепер в вогні!

© Ірина Бжезінська

неділю, листопада 02, 2014

Двобій і часом


лапала час, триножила, тримала
він ж утікав, дражнив мене й зникав
а я шукала..наче ту примару
поміж старезних й ветхих диких скал...
 
годинник, ніч, а потім знову ранок
він брав на кпини...він вже, а не я
мене зацьоковував...між інших полонянок
лічила дні... і вірила в дива

двобій на смерть, і я його програю
хоч борсаюсь до сили, до країв
собі вина востаннє наливаю
і гострю ніж...з дошкульних метких слів

не заарканю...й ти мене не зломиш
поглянь у очі...що ти бачиш там?
я спорожніла, наче сон дівочий
в якому гріх обміняно на крам

минають хати, люди і планети
дороги, церкви, і ліси й поля
мій візаві ... у дивних амулетах
де серце - стрілка,
тікі-так...
тільки так...
доля.

© Ірина Бжезінська

середу, жовтня 29, 2014

Вже відболіло...



Ти думаєш мені болить?
Ти хочеш бачити мене слабку і кволу?
Сміятися із моїх сліз
Стирати гідність мою в порох….
 
Ти розчаруєшся…
Бо я
Вже нечутлива до негоди
І до брехні, і до страждань…
Вже я не я…
Вічність природи…
 
Мине усе
І радість й горе
Як дим летить… і ми туди ж
Хтось вгору…
А інший - вбік… уздовж …

Манить
Мене щось більше 
Ніж дасть мені земне життя
Вже не болить,  я стала інша
Прости, прощаю…

Я пішла

© Ірина Бжезінська

вівторок, жовтня 28, 2014

----

 
В нас різні ідеали...різні долі
Інакше бачимо і дивимось на світ
Та хтось сказав що все по волі Божій
І не керує світом чоловік....
 
А значить нам судилося зустрітись
І що написано на долі - не минеш
Якими б нам стежками не ходити
Що в серце влізло, вже не проженеш.
 
Чи то є кара, чи дарунок хто зна
Не нам про те сушить свої уми...
Нам все можливо... і так мало можна
Втрачати легко, важко берегти....
 
Минає день, надходить час молитви
Слова як риска...сума цього дня
На зараз все, скінчилась і ця битва
Та щось не спиться...
Що за чортівня...

© Ірина Бжезінська

пʼятницю, жовтня 24, 2014

Моя перемога

 
Не кожен виклик я приймаю боєм
Хоч люблю перемоги дикий шал…
Та не впиваюсь силою і болем
Бо навіть час…. не всіх злікує ран

 
Хай думають, що хочуть… відступаю
Не моя зброя шершні,блуд, розбрат…
Зробила вибір...Я, - свій меч ховаю.
Спалю трофеї, .... й буде менше втрат!

© Ірина Бжезінська

неділю, жовтня 12, 2014

Ніч на війні

 
Минула ніч… в тривозі та безсонні
У вибухах та спалахах війни….
І, слава Богу, що приходить ранок
А ми отут… і ми іще живі…
 
Не спиться тут… лиш губиться реальність
І падаю в глибокий темний яр…
Не сняться сни… для нас це вже банальність
День, ніч й гвинтіка-друг Зброяр…

Світає…вистріли і птаство…
І лісу шелест…. Й канонади шум…
Земля моя…яка ж вона прекрасна!
Не знищить ворогу оцю її красу!

Затихло… хто-зна що там буде далі
А поки спокій – напишу листа
«Синочку, знаю, помагаєш мамі…
Я тут за вас….а ви – моє життя.

© Ірина Бжезінська