суботу, серпня 08, 2015

Багряніють мальви



 
Багряніють мальви
Туляться до тину
Голосисте птаство
Будить нову днину.
Роси - аж скрапають!
До погоди, знаю
Шоста - вже світає
Ох й роботи маю.
Визбирати сливи
Яблука та груші
Довго ми без зливи
Поливати мушу.
Пополоти грядки
Зпорпати картоплі
Та й прибрати хочу
Хату в день суботній.
Час летить, минає
То одне, то інше...
Хто до праці спраглий
Тут буде на  місці.
Рожі красні й в цятку
Хризантеми, айстри...
Туляться до тину
Багряніють мальви.

© Ірина Бжезінська

Ех, проспали браття...ой, недогляділи..



 
Ех, проспали браття
Ой, недогляділи...
Аж у саму хату
Ворогів пустили!
Та й таких що в очі
Говорити вміють.
Та насправді хочуть
Лиш скарби земнії.
Ворогів тутешніх,
Ворогів підступних.
Без вагань Вітчизні
Наплюють у душу.
Ех, проспали браття
Ох, недогляділи..
Лихо та напасті...
Сіяли могили...

Влада патріотів
На війну, в котли!
Лиш би не під боком...
Хоч би не вони!
Багатіє влада
На крові дітей!
На показ - поплаче...
Відвернеться - рже
Як вдалося знову
Обдурити всіх
І собі - мільйони
А повістки - їх!
Що ж то в нас за доля
Хто ж то так зурочив
Що ми самі своїх
Звести з світу хочем?
Що з поміж народу
Хто розумний-дома
А хто ніц не вартий
Пнеться вище в гору.
Щодень панахиди
А вони крадуть
Там не їхні діти...
Ось у чому суть!

Ех, проспали браття
Ох, недогляділи..
Але годі, варто
Підіймать країну!
За отих сиріток
Вдів, зчорнілих з горя..
Матерів, що діток
В прапорі хоронять...
Браття мої, браття
Сестри, сестри мої!
Станем круг багаття
Пом'янем героїв.
А тоді рушаймо
Бо не буде ладу
Доки в нашій хаті
Верховодить панство.
На своєму серці
Цю змію приспали!
Але мряка-туман
Із очей нам впали.
Не сидіть по хатах
А дзвоніть у дзвони...
Аби Україну
Визволить з полону!

© Ірина Бжезінська

понеділок, серпня 03, 2015

Усе ще буде!



Ти обіцяєш: все ще буде
Лиш почекай, лиш почекай...
А потім тиша...як приблуда
Як мара суну... й не питай

Чи їм, чи сплю...Війна війною
Й так кожен день, так кожну ніч
Чекаю...Вірю.... і до болю
Кусаю губи...Цьогоріч

Усе змінилося невчасно
Дочасно літо відцвіло
Вже не курю по пачці...часто
Хворію. Знов не повезло.

Та то усе дурниці, знаю
Просто ця відстань і цей час
І так не просто...та чекаю
Усе ще буде...буде в нас!

© Ірина Бжезінська

четвер, липня 30, 2015

Дощ




Ридала ніч, сіріє ранок
Як кошенятко у кутку...
А літо? Ніби і не стало
Скотилось на ніц у траву.

Так і незчулося, пропало
На зараз светр - саме те.
Ще може кілька днів зопалу
Нам сонце лише.... та й усе.

Хоча, признатися по правді
Жалила спека, аж не сплю...
А може й краще - дощ прокапав
Я осінь також полюблю.

© Ірина Бжезінська

вівторок, липня 28, 2015

На завтра...


 
Дні відкорковуємо, п'ємо залпом
А потім тару кидаєм в траву...
І випито вже стільки, що аж страшно
Світає...
Буде нове рандеву...

Та нова порція кориці, перцю, кмину
Снігів терпких, палаючих пустель
Злих поглядів позаочі у спину...
А як ж манить блакиті акварель!

Як ж хочеться спинитися у часі
Застигнути у миті, наче птах
Майнути ввись,  не падати у страсі
А лиш летіть... як ми тоді, колись...

Дні відкорковуємо, п'ємо залпом
Та спрага душу гаряче пече...
П'янить кохання... планами на завтра...
А завтра може раз, і утече...

© Ірина Бжезінська

понеділок, липня 13, 2015

А люди мовчать...




А люди мовчать...як завше, за звичаєм...просто, звичайно
А люди мовчать, чомусь не лякає іх крик?
Комусь зараз важко, і лячно і, може, востаннє
Він кличе на поміч... О, люде глухий, схаменись!

Ну скільки іще тобі треба і крові і болі?
Скількох ще віддаш на поталу своім ворогам?
Чому заховався в своіх позолочених храмах
Все просиш когось, але сам ти, чому не здолав?

Чому не пішов в бій за правду, за волю, за небо
Яке над землею щоденно колише гаї?
Чому обговорюєш всіх та печешся лиш тільки про себе?
Збираєш у клуню земнії та тлінні скарби...

Чому серце стало наскрізно просякнуте льодом?
Байдужістю й спокоєм... Думаєш, все промине?
Чи може коли вже не стане довкола свободи
Й до тебе у хату те чорнеє горе прийде?

А люди мовчать... В кутках нарікають на долю
На землю, погоду, дороги, на ціни й бензин...
І поруч проходять повз вдів, повз сухі огорожі...
Не бачать ні сиріт, ні згорблених старістю спин...

© Ірина Бжезінська

четвер, липня 09, 2015

Доля



Доле моя, доленька
Наче пліт хиткий
Річкою додолу
Гонить вітер злий

Гонить та розхитує
Ще й дощем січе
Далі що?- запитую
Ліс шумить й гуде...

Кряче ворон здалеку
Огорта туман
Пліт зносився на ніц вже
А землі - нема

Лиш вода холодная
Та негоди - дні
До кісток промокла вже
Не зігріть душі

Прямовисні урвища
Течія стрімка
Я до плоту тулюся
Але сил катма

Бачу лиш до обрію
Страхітливий шлях
Чи на зле, на добре є?
Тане ніч в зірках..

Доле моя, доленька
Наче пліт хиткий....


© Ірина Бжезінська