Познайомлюсь для серйозних стосунків

 

Чом би й ні? Що я, крива, горбата?

Все на місці, ніби при мені...

Але, знаєте...душі бракує свята

Сайт знайомств... Прощайте сірі дні!

Так... про себе... Скромна, тиха, мила

Якщо все по-мому, я така

А як щось не так - пиняй на себе

Гепну баняком і все, пішла...

Ріст -середній, очі, певно, сірі

Вік - за тридцять, сорока нема

Є освіта, навіть всіх чотири...

Із дітей - одна лишень дочка.

Не курю, не випиваю, чесно

Хіба зрідка...й я не без гріха

Як ж інакше? Часом -просто пекло

От тоді...хіба ж це дивина?

Виглядаю, мабуть, на молодшу

Днями навіть пива не дали...

Не худа, не надто геть так товста...

Щось серднє... Гени зберегли.

Я шукаю... От колись вважала

З милим рай буде і в шалаші

Це б ніщо...та родичів отари

З нього що хотіли, те й плели

Я уже у мріях малювала

На весіллі тости, сукня, бал...

А вони дивились - мов украла

В них останній золотий сухар...

Йой, понеслось...Значить, я шукаю

Молодого з купою бабла

І освіта і посада мають

Значення, тут я вже не дурна...

Будемо гуляти ми по місту

Селфитись на твій крутий айфон

І писати.... паркувати лексус

тут під знаком - це не моветон

Потім йдемо в  оперний театр

На балет... до речі, люблю рок

Трохи зматюкаємо всю владу

А тоді - шампанське, ну і торт...

Якщо треба - піду до спортзалу

Манікюр, косметика, візаж...

Буду як багіня, грецька пава

За твоє бабло - все буде клас!

Так, уже анкету дописала

Зараз фото... десь із лав шкільних

Завантажуємо...може, хочу мало?

Ще б машину, в вихідні - пікнік

Трохи Франції, Єгипту і на море

І... у Індію,  я люблю вся ярке

Шмоток нових...до вибору, до кольору

От тепер вже точно мабуть все...

То ж шановне панство поспішайте

Лайкате й пишіть мені мерщій

Буде в нас життя  - неначе казка

Ти - працюєш, я - пишу вірші....

Шкода...

Дурацький тремор, наче листя
Осики вітер б’є… по пальцях і руках…
Хвалися!
Ну як, відчув себе вже мачо
За котрим бігають, за котрим плачуть?
Схаменися!
Вернися сам до себе…
Віднайди
Вузеньку стежку справжньої мети…
Пожди,
Мовчи… Ще слово й буде пізно…
Ні…іди!

Я звісно буду пам’ятати
Кохання дні, що мов латаття
Ховали озеро душі
Від болю… а потім прокляття
Якесь упало …
Все пішло
Не так як треба, не до того
Ставали ми позліші злого
А потім… твої…
Все, пройшли.
Я звісно, буду пам’ятати
Як посивіла, вже не та
І тремор цей… так не здолати…
Не молода, не молода…
Хоча, я віку не боюся
У зморшках – істина своя.
Ти йди, я ще на мить лишуся
Побуду в тишині сама…

Ще з тиждень тому ми у світі
Лиш починали разом путь…

Шкода на підвіконні квітів
Вони без мене пропадуть.

© Ірина Бжезінська

Цей світ ще не таке видав!

Бульварна преса…що не слово
То про розлучення, розрив
Що було так, що помилково
Той зрадив, інший – обдурив
Зіркові епопеї крутять
Журнали, преса… ой ля-ля
У нього нова? Стюардеса?
Ого! Й нова стаття пішла…
У неї там коханець може?
Спортзал, басейн, а діти де?
І вже плітки по колу ходять
Ага, дивись, он де іде…

А я завжди ховала душу
Не йшла де люди, напоказ
Немов табу, що не порушу
Ховала серце раз у раз…
Ніби боялась, що наврочать
Чи украдуть, чи щось іще…
Я так летіла світ за очі
Що зараз, навіть, сміх бере.
Пишу: Поетка знов самотня
Не так: Дурепу трафиф шляк…
Або: Межа. Гра незворотня.
Чи  «Кинув подругу вояк».
Сарказм, то добре. Сміх теж ліки
Чому? І як? Ще не збагну
Не литиму сльозами ріки
Не подзвоню, не прокляну.
Якби була я зірка, може
То був б фурор, атас, алярм…
А так… розстались і нічого
Цей світ ще не таке видав!

Багряніють мальви

 

Багряніють мальви

Туляться до тину

Голосисте птаство

Будить нову днину.

Роси - аж скрапають!

До погоди, знаю

Шоста - вже світає

Ох й роботи маю.

Визбирати сливи

Яблука та груші

Довго ми без зливи

Поливати мушу.

Пополоти грядки

Зпорпати картоплі

Та й прибрати хочу

Хату в день суботній.

Час летить, минає

То одне, то інше...

Хто до праці спраглий

Тут буде на  місці.

Рожі красні й в цятку

Хризантеми, айстри...

Туляться до тину

Багряніють мальви.

© Ірина Бжезінська

Ех, проспали браття...ой, недогляділи..

 

Ех, проспали браття

Ой, недогляділи...

Аж у саму хату

Ворогів пустили!

Та й таких що в очі

Говорити вміють.

Та насправді хочуть

Лиш скарби земнії.

Ворогів тутешніх,

Ворогів підступних.

Без вагань Вітчизні

Наплюють у душу.

Ех, проспали браття

Ох, недогляділи..

Лихо та напасті...

Сіяли могили...

Влада патріотів

На війну, в котли!

Лиш би не під боком...
Хоч би не вони!

Багатіє влада

На крові дітей!

На показ - поплаче...

Відвернеться - рже

Як вдалося знову

Обдурити всіх

І собі - мільйони

А повістки - їх!

Що ж то в нас за доля

Хто ж то так зурочив

Що ми самі своїх

Звести з світу хочем?

Що з поміж народу

Хто розумний-дома

А хто ніц не вартий

Пнеться вище в гору.

Щодень панахиди

А вони крадуть

Там не їхні діти...

Ось у чому суть!

Ех, проспали браття

Ох, недогляділи..

Але годі, варто

Підіймать країну!

За отих сиріток

Вдів, зчорнілих з горя..

Матерів, що діток

В прапорі хоронять...

Браття мої, браття

Сестри, сестри мої!

Станем круг багаття

Пом'янем героїв.

А тоді рушаймо

Бо не буде ладу

Доки в нашій хаті

Верховодить панство.

На своєму серці

Цю змію приспали!

Але мряка-туман

Із очей нам впали.

Не сидіть по хатах

А дзвоніть у дзвони...

Аби Україну

Визволить з полону!

© Ірина Бжезінська

Усе ще буде!

Ти обіцяєш: все ще буде

Лиш почекай, лиш почекай...

А потім тиша...як приблуда

Як мара суну... й не питай

Чи їм, чи сплю...Війна війною

Й так кожен день, так кожну ніч

Чекаю...Вірю.... і до болю

Кусаю губи...Цьогоріч

Усе змінилося невчасно

Дочасно літо відцвіло

Вже не курю по пачці...часто

Хворію. Знов не повезло.

Та то усе дурниці, знаю

Просто ця відстань і цей час

І так не просто...та чекаю

Усе ще буде...буде в нас!

© Ірина Бжезінська

Дощ

Ридала ніч, сіріє ранок

Як кошенятко у кутку...

А літо? Ніби і не стало

Скотилось на ніц у траву.

Так і незчулося, пропало

На зараз светр - саме те.

Ще може кілька днів зопалу

Нам сонце лише.... та й усе.

Хоча, признатися по правді

Жалила спека, аж не сплю...

А може й краще - дощ прокапав

Я осінь також полюблю.

© Ірина Бжезінська