Старію...

Старію...то твоя війна
Мене так ріже та корючить
Вже очі - рана, шрам - душа
А біль, як куля - в серце влучив..

Старію... нерви-гармаші...

Тріпочуть руки з телефоном

І холод... навіть у вірші

Прокрався, тишу збурив дзвоном.

Старію... Мудрість, сивина
Хоч ще зарано, так зарано
Ще б смішки, любощів й вина...
А тут війна, мов чорна хмара.

Старію... Сняться сни не ті
Не ті уже читаю книги
Не так говорю, не такі
Мої молитви...не зажило.

Старію... Змінююсь в лиці
Коліна, поперек...що далі?
То байка все...лиш ти скоріш
Вертай з війни домів, коханий!

© Ірина Бжезінська

Пустеля

Мені б води, бодай одну краплинку

Ох, як я смакуватиму її!

Горять піски, неначе по вуглинках

Ступаю, йду…з нізвідки в нікуди

Води, води…вже згорбилася, всохлась

Копаю вглиб, аж на зап’ястях кров

Пісок сичить й кусається, мов кобра

Вже яма з мене  - та лишень пісок

Пустельна спрага хижа та ворожа

Вона не знає жалості й вмовлянь

Вслухається до дихання сторожа

Лиш знак подай, скорись - і прощавай.

Води, води, води... які прогнози?

Хто б підказав? Ні карти, ні ножа

Лиш голі руки і тверезий розум...

І лиш у сні навкруг жива вода....

Шукати глибше, краще, помаліше

Чи місце це пусте, лиш трачу час?

Палає сонце ближче, гарячіше

І відчуття... мов гублю долі шанс. 

Мені б води, мені б до тебе, любий

Торкнутись джерела, омитись від думок

Мені б туди, де спокій й прохолода

І голос рідний плине, мов струмок...

© Ірина Бжезінська

Дилема

 

Дилема...гостра та болюча

На роздоріжжі камінь чорний

Направо стежка йде до кручі

Наліво - в болота безбожні.

Не сходить день на цих теренах

Змітає вітром пересуди...

Питання скупчились у венах

І тиснуть серце, б'ють у груди

Пробачити, забути...знову?

Вони кричать а я - мовчати?

А потім враз усе по колу

Один кінець, один початок...

Чи відповісти? Знахабніти

Аж прокричати...Маю право!

Й послати їм туди привіти

От матимуть тоді забаву.

Терпіти - значить програвати

Не стерпіти - також програти

Що краще? Кинути б на картах

Та хто підкаже, де б то знати...

Раневська правильно сказала

"Міняйся, чи помри самотнім"

А ми.... спустили вже забрала

Й готові битися... до крові!

© Ірина Бжезінська

Шановий пане президенте!

Шановий пане президенте!

Знов Україна вся в боргах

Навколо - лиш брехня та смерті

Дозвольте побажати вам

Аби щоранку вас будила

Тривога за синів, що там

І ви вивчали всі новини

Напам'ять карту, всі міста...

Адже солдати не подзвонять

Не можна їм, й зв'язок пропав.

У тім АТО - як у полоні

Ваших чиновників-бездар.

Бажаю влітку одягати

Все тепле - куртки і шапки...

У війську ж можуть видавати

Зимове - в спеку, ну а ви?

Бажаю аби їли кашу

Зрідка - консерви, без образ

Вони там мають воювати

А їх геть труїть ваш весь штаб!

Ще знаєте, коли в дорогу

Прийдеться заправляти мерс

Вам скажуть - лиш за ваші гроші

Та й що нам, що ви президент!

Солдат тут можуть виганяти

З кав'ярень та банкетних свят

Дружина ж ваша джазувати

Так любить... під московський джаз.

Хай день минає не у тиші

А в гуркоті ворожих мін.

Ви в кабінетах  - найсильніші

Стратеги, миротворці змін.

От чуєте, знов дзвони дзвонять

Хоронять... а у вас без втрат

Кому ж ви брешете, народу?

Не там шукаєте ви зрад....

Тут голодують, там стріляють

А тутечки он як крадуть

Та в нас грошей - як в Еміратах

Мільйончик  - й маму продадуть!

Що сниться вам? До вас не ходять

У страшні сни ті пацани

Що ви залишили в полоні

Або загнали у котли?

Боялись бунту? Знаю, кажуть

Що варто ворога знайти

Якщо в країні не до ладу....

Ну що ж ви робите, кати!

Шановний пане президенте

Не знаю, що у вас за віра

Там в шоколаді все напевне

А тут, на вулицях - зневіра.

А я не хочу ні Рошенів

Ні мерсів, літаків, ні злата

Я хочу миру... хліба, солі

Й додому сина ... Я ж бо мати!

© Ірина Бжезінська

Познайомлюсь для серйозних стосунків

 

Чом би й ні? Що я, крива, горбата?

Все на місці, ніби при мені...

Але, знаєте...душі бракує свята

Сайт знайомств... Прощайте сірі дні!

Так... про себе... Скромна, тиха, мила

Якщо все по-мому, я така

А як щось не так - пиняй на себе

Гепну баняком і все, пішла...

Ріст -середній, очі, певно, сірі

Вік - за тридцять, сорока нема

Є освіта, навіть всіх чотири...

Із дітей - одна лишень дочка.

Не курю, не випиваю, чесно

Хіба зрідка...й я не без гріха

Як ж інакше? Часом -просто пекло

От тоді...хіба ж це дивина?

Виглядаю, мабуть, на молодшу

Днями навіть пива не дали...

Не худа, не надто геть так товста...

Щось серднє... Гени зберегли.

Я шукаю... От колись вважала

З милим рай буде і в шалаші

Це б ніщо...та родичів отари

З нього що хотіли, те й плели

Я уже у мріях малювала

На весіллі тости, сукня, бал...

А вони дивились - мов украла

В них останній золотий сухар...

Йой, понеслось...Значить, я шукаю

Молодого з купою бабла

І освіта і посада мають

Значення, тут я вже не дурна...

Будемо гуляти ми по місту

Селфитись на твій крутий айфон

І писати.... паркувати лексус

тут під знаком - це не моветон

Потім йдемо в  оперний театр

На балет... до речі, люблю рок

Трохи зматюкаємо всю владу

А тоді - шампанське, ну і торт...

Якщо треба - піду до спортзалу

Манікюр, косметика, візаж...

Буду як багіня, грецька пава

За твоє бабло - все буде клас!

Так, уже анкету дописала

Зараз фото... десь із лав шкільних

Завантажуємо...може, хочу мало?

Ще б машину, в вихідні - пікнік

Трохи Франції, Єгипту і на море

І... у Індію,  я люблю вся ярке

Шмоток нових...до вибору, до кольору

От тепер вже точно мабуть все...

То ж шановне панство поспішайте

Лайкате й пишіть мені мерщій

Буде в нас життя  - неначе казка

Ти - працюєш, я - пишу вірші....

Шкода...

Дурацький тремор, наче листя
Осики вітер б’є… по пальцях і руках…
Хвалися!
Ну як, відчув себе вже мачо
За котрим бігають, за котрим плачуть?
Схаменися!
Вернися сам до себе…
Віднайди
Вузеньку стежку справжньої мети…
Пожди,
Мовчи… Ще слово й буде пізно…
Ні…іди!

Я звісно буду пам’ятати
Кохання дні, що мов латаття
Ховали озеро душі
Від болю… а потім прокляття
Якесь упало …
Все пішло
Не так як треба, не до того
Ставали ми позліші злого
А потім… твої…
Все, пройшли.
Я звісно, буду пам’ятати
Як посивіла, вже не та
І тремор цей… так не здолати…
Не молода, не молода…
Хоча, я віку не боюся
У зморшках – істина своя.
Ти йди, я ще на мить лишуся
Побуду в тишині сама…

Ще з тиждень тому ми у світі
Лиш починали разом путь…

Шкода на підвіконні квітів
Вони без мене пропадуть.

© Ірина Бжезінська

Цей світ ще не таке видав!

Бульварна преса…що не слово
То про розлучення, розрив
Що було так, що помилково
Той зрадив, інший – обдурив
Зіркові епопеї крутять
Журнали, преса… ой ля-ля
У нього нова? Стюардеса?
Ого! Й нова стаття пішла…
У неї там коханець може?
Спортзал, басейн, а діти де?
І вже плітки по колу ходять
Ага, дивись, он де іде…

А я завжди ховала душу
Не йшла де люди, напоказ
Немов табу, що не порушу
Ховала серце раз у раз…
Ніби боялась, що наврочать
Чи украдуть, чи щось іще…
Я так летіла світ за очі
Що зараз, навіть, сміх бере.
Пишу: Поетка знов самотня
Не так: Дурепу трафиф шляк…
Або: Межа. Гра незворотня.
Чи  «Кинув подругу вояк».
Сарказм, то добре. Сміх теж ліки
Чому? І як? Ще не збагну
Не литиму сльозами ріки
Не подзвоню, не прокляну.
Якби була я зірка, може
То був б фурор, атас, алярм…
А так… розстались і нічого
Цей світ ще не таке видав!