МИ!

А ми такі ж незграбні в своїх мріях
І ще до піру віримо в дива
І любимось і сваримось без міри
Цілуємось на вулицях в уста.

Регочемо, лоскочемось, дурієм
Тримаємось за руки просто так
Говоримо лишень про те, що нині
Ховаємось в кав'ярнях по кутках.

На вечір п'ємо каву з шоколадом
На ранок круасани й чорний чай
І губимось серед старих кварталів
Й знаходимось ... у візаві в очах.

Такі дорослі та неначе діти
Бешкетні, норовливі, запальні...
Холодні ще, лиш трішки відігріті...
Навпіл лиш Я ... та разом ціле МИ!

© Ірина Бжезінська

Музика

Накришу з тиші полумисок нот
І повні пригорщі нагорну, аж до краю
Хай такт між пальцями повітрям прослизає
Та венами мелодія тече.

Бринить у звуках риска-горизонт
Зринає ввись стрімкий пейзаж вечірній
І так все урбанічно і безсильно
Й так безталанно, наче вчусь лише...

Нехай звучить... Фальшиво, невпопад
Часом заголосно, часом лише ледь чутно...
Часом у радості, в любові чи у скруті
На самоті ... чи серед людних площ

Нехай звучить...
Й кружляє вихор нот...

© Ірина Бжезінська

Вітаю з НОВИМ 2017 РОКОМ!

Вже хазяйнує Новий рік

І новий старт дарує мріям

День мов завмер, замовк, застиг

Чекає дива… просто дива.

Блікують радісно вогні

Гірлянди-водоспади сяють

Ялинка шелестить у сні

Наспівує на щастя й радість.

Най буде безліч гарних днів

Хай будуть поруч добрі люди

Лишімо ненависть та гнів

Та буде мир по всіх усюдах.

Хай будуть посмішки і сміх

Добробут, злагода, здоров’я.

Нових незвіданих доріг

Прихильність і опіка Божа.

Хай наша сила лиш росте

Хай наша віра лиш міцніє

Хай добрих справ вінок цвіте

Й розквітне рідна Україна!

© Ірина Бжезінська

Найдовша ніч

Найдовша в році ніч
Тепер піде на весну
Хоч морозець скрипить
Але в душі так тепло.

Щодень хвилину-дві
Затримається сонце
Глядиш, уже і дні
Такі весняно довгі.

Летить шалений час
Запалює планети
І наче гордий птах
Завжди високо в небі.

Не зловиш, заманиш
Лиш оку мило глянуть
Ми біжимо за ним
А він про нас й не знає.

Тік-так, дін-дон та дзінь
На коліщатках справних.
Й зимових володінь
Розтане дивна казка.

© Ірина Бжезінська

Як чекають із війни...

Я знаю, як чекають із війни
Як дні мов шиби кришаться на скалки
Як ніч пірнає в каламутні сни
Тривогою встромля в колеса палки.

Як несмакує кава і життя
І трусить та морозить до судоми
Коли в новинах згадують місця
Де наші, де свої стоять в облозі.

Постійно з телефоном у руках
Незмінна невідомість та питання
Щоб не було, завжди мов на голках.
Де б не була, лише одне чекання...

Я знаю як чекають із війни...
Я знаю, та бодай його б не знати
Дай Боже сили просто перейти
І потім не клясти, не нарікати...

© Ірина Бжезінська

Сум'яття

А більшість негараздів лиш сум’яття
Лиш метушня, луска, туман та дим
І завтра вірю, знаю, буде краще
Якщо є завтра, а у нім є ми.

Гротескно нам щодень дарує міфи
Трагедії, комедії та фарс.
Тут здобич рвуть, кусають люті грифи
Там в небі яструб щойно пролітав.

А все так просто, так банально просто
І так надскладно, що й не поясниш.
Життя - прекрасне, істини – відносні.
Є тільки мить. Одна єдина мить.

А день диви, змінив вже гнів на милість
Так потепліло, начебто весна
Легенький дощик моросить несміло
Всі поспішають… Зустрічі. Діла.

Дивилась за вікно – здавалось, злива
Промокну аж до нитки у момент.
Виходжу, а навколо так красиво
Казковий вечір й місяць як акцент.

Бо більшість негараздів лиш сум’яття
Лиш метушня, луска, туман та дим
І завтра вірю, знаю, буде краще
Якщо є завтра, а у нім є ми.

© Ірина Бжезінська

Віхола

Замела, закрутила віхола

Розпорошила шарм реприз

Аж в повітрі запахло втіхою

Ніби казка ця чийсь каприз

Місяць скупо освітить вулиці

Хутро снігу пригорне дах

Візерунки віконця туляться

Диригент відбиває такт

Розсипає сріблясті блискітки

То тихенько, то вшкварить рок

Догоряють зимові  досвітки

На межі сподівань й епох.

Вичакловую мрій каганчики

Тчу потайну душі кудель

Насолоджуюсь, тішусь, радуюсь

Як дитина, що вірить і жде

Кучугури гаптують простори

Церемонно кружляє сніг

Ніби враз стало легко і просто так

Наче зроблено все, що міг….

© Ірина Бжезінська