А мені снились квіти ...

А мені снились квіти,

Ті, які ти мені не даруєш
Їх пелюстки живі
Аромат їх так вабить й чарує

Я набік, з подушок

І занурююсь в диво-хмаринку
Ніс лоскоче пилок
У руках чую кожну стеблинку..

Ти до мене привів

Конюшину, ромашки й дзвіночки…
Різнобарв’я лугів
Почуттів різнобарвні віночки
 
Просинаюсь усміхнена….
Обіймаючи квіти примарні
Друга ночі, і тиша
Й лиш тіні блукають намарно…

Ти мені не дзвонив

Я чекала й заснула зненацька
Снились квіти мені
Ті, котрих так бракує для щастя…

© Ірина Бжезінська

Секрет щастя

 

Не зрадити
Не думкою, не словом
Не зрадити
Ні зараз і не завтра
Не ставити
Любов на карту долі
Не падати
Хоч як би було важко

 

Любити
Щохвилини й днини
Давати
Всю себе, свій час і сили
І вірити
Словам, очам і вчинкам
Сховати
Тебе від кривди зливи

 

Пробач
Мене за те, що було
Пробач
За те, що не було
Пробач
Що весни так зрадливі
Пробач
Що зникло те тепло

 

Секрет
Давай і будеш мати
Секрет
Повір і збудеться усе
Секрет
Будь там лиш, де тебе чекають
Секрет
Поразка -це ще не усе...

 

Не зрадь, люби, вмій пробачати
У цім секрет, одвічна суть
Люби, віддай і будеш мати
І будеш тим, ким маєш буть

© Ірина Бжезінська

Великдень. Ранок у тумані.

Зненацька впав туман на Львів
В Великдень зранку все окутав
Сховав дорогу нам у храм
І день і ніч, усе поплутав

Молитви чують небеса
І я їх чую у тумані
Вони мереживно летять
У мою душу, в мою память

 

Яка ж я грішна, зла, недобра
Якаж ж я, Господи прости
Ти вмер за світ, де жадність й голод
Усім засліплюють уми

 

Де досі брат вбиває брата
Де зраджують щодень, щомить
Де гроші то найбільша правда
Де хитрістю уміють жить...

 

Людські пороки вже століття
Надточують душі кришталь
Добра і зла одвічна битва
І зараз йде і в тім печаль

 

Що я також слабка і грішна
Безсила, стомлена, не та
Котра тобі назустріч вийшла...
Ти все віддав.... я ж не взяла

 

Зненацька впав туман на Львів
У Великодній чистий ранок
Христос Воскрес, Воскресне світ
Восреснуть душі занепалі.

© Ірина Бжезінська

На всіх нас є у Бога плани

На всіх нас є у Бога плани
У кожного свій шлях, свій хрест
Свій демон й персональний янгол
І свій початок, й свій кінець...

Свої спокуси й нагороди
Свої і друзі й вороги
Свої надії та тривоги
Свої висоти та низи...

Я не мудріша за природу
Що щовесни дарує квіт
Нову освячуючи вроду
Та осінь, наче всьому звіт…

І я пишу свій звіт, багато

Відгомоніло, відцвіло
І квітнуло весняне свято
Але плодів щось не дало

Засохли бруньки, облетіли

Пахучі білі пелюстки
Вітри холодні налетіли
А потім грози та дощі…
 

На всіх нас є у Бога плани

Ми тремтимо в саду взимі
І не збагнути нам кому з нас
Замерзнути....
                   чи принести плоди.

© Ірина Бжезінська

Магія поезії

Малюю вірш, мов пентаграму
І поринаю в цей обряд
Нашіптую слова-зізнання
І букви полумям горять

Горять, печуть, таврують душу
А потім зцілюють її
Пишу про те, що досі мучить
І чим живу у цій борні

Ця магія старіша світу
І сила в неї неземна
Це обегіг із алфавіту
Й прокляття вічне, що взяла

На себе...пишу,
Малюю вірш, як пентаграмму
Свічу
Задую...
В темноті

Проходить днів туманна сага
Добра і зла одвічний бій
Де слів улеслива омана
Приспить сумління, Вір - не вір

Горять кути, краплинку крові
Ще в зілля я оце додам
Скуштуй, і випробовуй долю
Життя одвічний карнавал...

© Ірина Бжезінська

Кохаймо!

Не бійся щастя

задрощів і поглядів кривих
Це не закляття
Не табу, не гріх
Не оглядайся, не чекай,
Не сумнівайся,
Зараз, вже - наш час.
КОХАЙМО!

Я знаю, як життя ламає душі

Як рвуться струни криком уночі
Мене, як і тебе не хтіли слухать
І я навчилась жить без слухачів
Без друзів, без розмов, без обіцянок
Прийняла світ й себе йому дала
Мінялись дні, і сльози висихали
І як б не було прикро...я жила
Ми довго йшли в цей день
Він наш довіку
Ці погляди, ці доторки, слова
Ритм серця і твої надійні руки
І вогник загадковий у очах...

Не бійся щастя

Так, ми не пророки
І що чекає завтра нам не взнать...
Можливо все до того ...лиш уроки
Які навчили нас отак кохать.

© Ірина Бжезінська

Прийди...

прийди...

я балансую між депресією

і патологічно пафосним щастям
хвилина- тут, хвилина -там
хвилина - рай, хвилина - пастка аду

 

прийди

скажи мені що все минає
і це мине, мине, і оком не змигну
а ти мене не впустиш в прірву долі
навіть якщо туди зірвусь

 

прийди

чекання пульсує у скронях
і світло ріже очі, депресія
ні, щастя ... тонке і як скло прозоре
за ним чорніє прірва і пітьма.

© Ірина Бжезінська