Присяга Україні

Ми лишились живі

Ми в боргу перед тими, хто гинув

За вітчизну свою
За твою і мою Україну
 

Ми в боргу перед тими, хто вбитий

Хто згорів в профспілках, хто лишився без батька
Без сина...
Ми в боргу перед тими
Хто стояв зі знаменами на барикадах
Хто в морози пішов на Грушевського
І без протигазу
Боронив нас від вбивчих гранат
І свавілля бандитсько-ментовського хламу.

Ми в боргу

Вони ж свій вже сповна заплатили
За свободу від гніту віддавши здоровя й життя
Не забудем ці дні... не забудем ці нові могили
І присягу, що кров'ю полита була.

© Ірина Бжезінська

Я бачив смерть

Я бачив смерть… Від снайперської кулі

Упав й навік затих мій друг і брат…
Спинилась мить між завтра і минулим
Шумів й свистів навкруг смертельний град

Спинився крик у висохшому роті

Спинились сльози в втомлених очах
Спинилось серце… лиш лунали кроки
А хлопці падали … і падали навзнак

Страшний був ранок…постріли прицільні

Сміливі вчинки і незламний дух
Десятки вбитих … та ряди знов щільні
Тут кожен патріот і кожен – друг

Ми стоїмо, бо нація -  єдина

Ми боремось, бо досить нас гнобить
Ми українці, й в цьому наша сила
Держава наша вільно мусить жить!

Хвилина тиші в пам'ять про героїв

Їх заповіт був нам, він у серцях
Вони життя віддали за  свободу
Щоб ми могли нову весну стрічать!

Я бачив смерть … і знаю як вмирали

За Україну з прапором в руках
Їх чисті душі моляться над нами
А ми їх завжди будем памятать.  

Слава героям! Вічна пам"ять!

© Ірина Бжезінська

Кохання

Ой кохання, ой кохання

Диво чи омана
Чи до неба чи до біса
Чи брехня, чи правда
 

Про кохання пісню небу

Посилало птацтво
І цвіли навкруг лілеї
І чекали щастя

Про кохання гомоніли

Високі смереки
Голки землю устилали
Й ховали від спеки

Про кохання шепотіли

У гаю тополі
Гіллям пили чисті роси
Та цвіли, мов доля

Доля моя, доля моя

Дівочії сльози
Розлетиться цвіт по світу
Чи прийдуть морози

Про кохання та про тугу

Про козацьку долю
Дуб мовчав і з ним мовчали
Верби й осокори

Ліс гудів, палало сонце

Розривалось серце
Вяли квіти.. серед віття
Не має безсмертя

І у лісі і у долі

Є край, є початок
Лиш кохання буде вічно
Десь отут блукати.

© Ірина Бжезінська

Сон

Чисте чисте

Чорне чорне
Чи блакитне й зоряне
Небо мріє
Небо просить
Небо як історія
Ніжна ніжна
Дивна дивна
Чи смутна чи забавка
З неба зірка
З душі камінь
Впадуть... і не звяжеться

Як надвечір та над містом

Вітер розгулявся
Так дощем гримить по вікнах
Що аж кіт злякався
І не спиться й не мовчиться
В серці туга й смуток
Вже не буде там спокою
Де вітер роздмухав

 

А над горами й снігами

Чисте сонце сходить
Там стежками понад яром
Чиєсь щастя ходить
Ходить прірви оминає
Болота і хащі
Ходить бродить бо шукає
Стежичку в лататті

На світанку вийду з міста

Та вирушу в далі
Хай в душі лунає пісня
Може і печальна
Бо шлях довгий і непростий
А сили так мало
Гори сильні та високі
Аж небо обняли
 

Й моє щастя десь шукає

Ту стежичку в лісі
Чи у полі загубилось
Чи в воді у річці
Чи в повітрі, чи землею
Проросте те диво
І запалить серце вогник
...І полюбить щиро

© Ірина Бжезінська

Кохання - не вирок

В душі не зосталось

Для сумніву місця
А дощ за вікном
Знову спать не дає
Кохання твоє
Наче красне намисто
Що гарно блищить
Але душить мене...

Не в тому печалі

Що літо відходить
Не в тому біда
Що гаї відцвіли
Ми були не ми
Коли нас повінчали
Ми стали не ми
Як цей шлюб прокляли

Нам світ не пробачить

Як ми не пробачим
Нам світ не забуде
Як ми не здола
Той біль і розпука
Затьмарють розум
Та дрібка надії
В душі пророста

То ж хай і не спиться

Помрію про завтра
Про сонце, про щастя
Про радість нову
Все прикре відходить
А правда ..лиш правда
Життя - це не пастка
А шлях, - що пройду.

© Ірина Бжезінська

Солдатам, захисниким землі

Солдат. Це було благородно

Свобода, гідність, право, честь
Обов'язок перед народом
Загострений держави меч.
 

Солдат. І захист й охорона

Кордонів рідних і землі
Кремезні лицарі закону
З козацьким запалом в крові...

То хто ж тепер оці потвори

Що просто форму одягли
І не шкодуючи патронів
Проти своїх дітей пішли?

Хто ж ці гієни, ці шакали

Що троє йдуть на одного?
Малюють крила на забралах
Самі ж ... просте бісівське чмо
 

Що рід ганьбить свій і державу

Бездушні ляльки палача...
Солдати! Час минулу славу
Вернути в лицарські серця

І хай звучать хвалебні марші

І барабанний бій луна
Лиш тим, хто за свою державу
Іде за правду до кінця!

© Ірина Бжезінська

Зізнання у коханні

Я люблю тебе...
Знаю, що зараз нам не до любові
Ще панують бандити, грабують, лякають людей
І ця наволоч рідну мою Україну
Роздирає, на благо злодійських мажорів-дітей

Я люблю тебе
Вибухів зараз не чути
І розвіявся дим на Грушевського... скоро весна
Нам дорога одна - перемога, другої не буде
Там за нами стоять наші діти, батьки, вчителя

Я люблю тебе,
Хлопче у масці та касці
І не треба нам грошей, визнання, медалей й посад
Просто щоб щовесни прилітали лелеки і ластівки
В наш простий і старенький, солодкий й пошарпаний сад

Я люблю тебе
Й твою силу скріпить моя віра
А молитва моя крізь ворожі стежки проведе
Там, у диму від шин народилась нова Україна
Бо козацькая кров ще не зникла, у жилах тече!

І не скоримось ми бусурманам, бісівським відроддям
Наш величний народ свою честь у віках не згубив
За цю землю, що стогне окроплена потом і кровю
Поколінь укранців! Усіх тих, хто так щиро любив!

© Ірина Бжезінська