Ти пахнеш щастям

 

Ти пахнеш щастям… легким і примарним

Таким непевнем ще, як ця стрімка весна.
У ньому нотки смутку і чекання
І темні ночі і самотність дня.

В нім запах мрії з присмаком розлуки
Ще й обіцянок приторна нуга
Далеких берегів тужливі звуки
Й світанку нового палаюча зоря.

Там жар цілунків, доторки гарячі

Бажання шал й розчарування біль.
Ти пахнеш щастям… ніжним і тремтячим,
Дурманиш голову, як найміцніший хміль.

І хай сьогодні все буде насправді.

Буде як в казці … музика, свіча.
Не говори про завтра, бо по правді
Є лиш сьогодні. Зараз. Ти і я.

© Ірина Бжезінська

Берегиня роду

Я у росі купала златі коси

Сушила їх по вітру навесні

Туманами ховалась у покосах

Я в полі, лісі...в  небі, на землі

 

Я вмію забирати й віддавати

Я вмію пробачати і клясти

Я вмію колисати і ... вбивати

Тримати зброю і плести вінки.

 

Моя любов терпка, як дика мята

А слово є незламним, як цей дуб

Мій обреріг - барвінок біля хати

Безмежна сила - твій незламний дух

 

Течуть річки і сосни рвуться вгору

Лунає у піснях припнутий сум...

Мені болить біда мого народу

Дзвенить й пече від канонади шум...

 

Я берегиня... сильна, мудра, світла

Я дух землі, я матір, я сестра.

Я до гостей є щира та привітна

До ворогів - нещадна і страшна.

 

Я жінка. Й кажу менше аніж знаю

Мовчу і молюсь. Поруч і навік

я - дух Землі, я - чари цього краю

Я - Берегиня й захищаю рід.

© Ірина Бжезінська

Шевченку...

Знову стогне Земля-мати
Під дулом москальським.
Знову час не пробачати,
А стоять за щастя.

За цю землю, що зростила
Та вивела в люди.
За батьків, за рідні діти
За діброви й луки.

За Карпати, Чорне море
За Дніпро з Дунаєм.
Не дала нам доля щастя...
То ми відшукаєм!

Відшукаєм, відвоюєм
Рідну свою хату.
Не дозволим грабувати
Москалям проклятим.

Не дозволимо топтати
Рідний сад та поле.
Бо живі на Україні
І слава, і воля!

Сильні руки, світлі думи
Та сміливе серце.
У козацькім славнім роду
Не бояться смерті!

Ми - громада, ми - родина!
Ми у рідній хаті!
Ми за свою Батьківщину
Встанем брат за брата.

Не поступимось, не зрадим
Шевченкове слово.
Залунає й в нашій хаті
Пісня гарна, нова!

© Ірина Бжезінська

Присяга Україні

Ми лишились живі

Ми в боргу перед тими, хто гинув

За вітчизну свою
За твою і мою Україну
 

Ми в боргу перед тими, хто вбитий

Хто згорів в профспілках, хто лишився без батька
Без сина...
Ми в боргу перед тими
Хто стояв зі знаменами на барикадах
Хто в морози пішов на Грушевського
І без протигазу
Боронив нас від вбивчих гранат
І свавілля бандитсько-ментовського хламу.

Ми в боргу

Вони ж свій вже сповна заплатили
За свободу від гніту віддавши здоровя й життя
Не забудем ці дні... не забудем ці нові могили
І присягу, що кров'ю полита була.

© Ірина Бжезінська

Я бачив смерть

Я бачив смерть… Від снайперської кулі

Упав й навік затих мій друг і брат…
Спинилась мить між завтра і минулим
Шумів й свистів навкруг смертельний град

Спинився крик у висохшому роті

Спинились сльози в втомлених очах
Спинилось серце… лиш лунали кроки
А хлопці падали … і падали навзнак

Страшний був ранок…постріли прицільні

Сміливі вчинки і незламний дух
Десятки вбитих … та ряди знов щільні
Тут кожен патріот і кожен – друг

Ми стоїмо, бо нація -  єдина

Ми боремось, бо досить нас гнобить
Ми українці, й в цьому наша сила
Держава наша вільно мусить жить!

Хвилина тиші в пам'ять про героїв

Їх заповіт був нам, він у серцях
Вони життя віддали за  свободу
Щоб ми могли нову весну стрічать!

Я бачив смерть … і знаю як вмирали

За Україну з прапором в руках
Їх чисті душі моляться над нами
А ми їх завжди будем памятать.  

Слава героям! Вічна пам"ять!

© Ірина Бжезінська

Кохання

Ой кохання, ой кохання

Диво чи омана
Чи до неба чи до біса
Чи брехня, чи правда
 

Про кохання пісню небу

Посилало птацтво
І цвіли навкруг лілеї
І чекали щастя

Про кохання гомоніли

Високі смереки
Голки землю устилали
Й ховали від спеки

Про кохання шепотіли

У гаю тополі
Гіллям пили чисті роси
Та цвіли, мов доля

Доля моя, доля моя

Дівочії сльози
Розлетиться цвіт по світу
Чи прийдуть морози

Про кохання та про тугу

Про козацьку долю
Дуб мовчав і з ним мовчали
Верби й осокори

Ліс гудів, палало сонце

Розривалось серце
Вяли квіти.. серед віття
Не має безсмертя

І у лісі і у долі

Є край, є початок
Лиш кохання буде вічно
Десь отут блукати.

© Ірина Бжезінська

Сон

Чисте чисте

Чорне чорне
Чи блакитне й зоряне
Небо мріє
Небо просить
Небо як історія
Ніжна ніжна
Дивна дивна
Чи смутна чи забавка
З неба зірка
З душі камінь
Впадуть... і не звяжеться

Як надвечір та над містом

Вітер розгулявся
Так дощем гримить по вікнах
Що аж кіт злякався
І не спиться й не мовчиться
В серці туга й смуток
Вже не буде там спокою
Де вітер роздмухав

 

А над горами й снігами

Чисте сонце сходить
Там стежками понад яром
Чиєсь щастя ходить
Ходить прірви оминає
Болота і хащі
Ходить бродить бо шукає
Стежичку в лататті

На світанку вийду з міста

Та вирушу в далі
Хай в душі лунає пісня
Може і печальна
Бо шлях довгий і непростий
А сили так мало
Гори сильні та високі
Аж небо обняли
 

Й моє щастя десь шукає

Ту стежичку в лісі
Чи у полі загубилось
Чи в воді у річці
Чи в повітрі, чи землею
Проросте те диво
І запалить серце вогник
...І полюбить щиро

© Ірина Бжезінська