Ось і все

Ось і все..тебе не має
Світ завмер, душа ридає
Як дитя
Наче вчора були разом
Боже, чим тебе образив
Що страждати заставляєш
Боже, як іі кохаю,
Де ж вона?

Справжній ангел, світле диво
Сенс мого життя, щасливим
Був...й ми були..були ми.
Поцілунки, що п'янили
Теплота обіймів щирих..
Чом минули? Розвели...

Мій роман на жаль дописаний уже
Знаю що була для мене над усе
Я збагнув закони світу й не прийняв
Цей страшний химерний дикий карнавал...
Жодну маску не одягну більше я
Лиш в коханні є найвищий сенс життя

© Ірина Бжезінська

Болючих слів колючий жмуток

Так хочеться покинути, забути

Розвіяти по вітру спомин-дим

Згубитися, не бачити, не чути

Забити звіра у собі. Забити ангела в собі.

Забитися в куток. не рухайте - не рушу.

Я хочу тиші. Хочу спокою і тиші.

Залишу все без жалю, без образ

І не дивись на те, що квітнуть вишні

Врожаю вже не буде. не чекай.

Звести курок, звести життя, звести як пляму....

болючих слів колючий жмуток....

© Ірина Бжезінська

А якщо...

А якщо…
Ти повернешся, а я тебе геть не впізнаю
Я прийду, але ти не впізнаєш мене
Все змінилось настільки, що часом я геть не встигаю
І ці зміни повсюду, і нас це також не мине…

А якщо…
Все змінилось назавжди, наскрізно, суцільно
Ми не ті, і не тими вже будем для всіх
Все б закинути, збути…але те нам не вийде, невільно
Як з цим жити? Чи зможу? А ти, ти би зміг?

А якщо…
Ми від втоми зупинимось, не схочем долати цю гору
Просто впадем на камінь, а далі – лиш Бог знає що…
Я в своїх почуттях як у скелі видовбую нору
І ховаюся там…  Зрозумій…те, для чого жила, зараз просто ніщо…

А якщо…
Ми забули все добре, смішне та солодке
Ми смакуємо втрати, і сіль нам смачніша за мед…
А якщо…
Сниться кров, і на пальцях липке щось та вогке
Кожен день – наче згарище чорних прикмет.

А якщо…
Це назавжди?
А якщо
Ми несправжні?
А якщо
Буде гірше?
А якщо
Брешуть вірші….

Обійми, пригорни
І не зводь барикади
У війни
Переможців немає,
всі втратили щось… щось, для когось, заради…

© Ірина Бжезінська

Не буде легко

Не було легше
Не буде легко
І знов не вперше
То рай то пекло.

Горять, палають
Міста та душі
Не замовкають
Слова байдужі.

Змінився ворог
Змінилась зброя
Знов б'є на сполох
Крута дорога.

Одвічні сили
І смертні люди
Знов у двобої
Ніде і всюди.

Не знаю правди
Не бачу цілі
Ніщо - назавжди
Ми - на прицілі.

І чорно-білі
Брунатно-сині
Червоно-чорні
У крові й слині.

Чому, за що це?
Ніхто не скаже...
На серці туга
Що не розважиш...

© Ірина Бжезінська

Обійми мене

Обійми мене, хоч у думках
Пригорнися у снах…міцно-міцно…
Залети у мій день, наче птах
І збуди моє заспане місто

Хай розквітнуть фіалки, бузок
І весною запахне довкола
Змиє бруд із доріг теплий дощ
Забринить птаства дикого соло…

Хочу сонця, кохання, тепла
Хочу спокою…Ти, більш нікого.
Розтрусилися на ніц слова
День новий… та нового нічого…

Для життя ця весна, для життя
Для весни оці дні, оці миті
Розкидає нам доля літа
В круговерті атак та гамбітів…

Обійми мене, хоч у думках
Пригорнися у снах…міцно-міцно…
Почуття – найвірніший маяк
Для душі ж кілометри  - не відстань?

© Ірина Бжезінська

Солдату

Я стиснула міцно вуста ...і живу

Хоч серце вже майже не б'ється
У ліжко впаду.... і проснуся від сну
Здригнуся... як там їм живеться

Голодні, холодні? Без ліків і тепла

Далеко, далеко...Морозно
Я стиснула міцно до крові вуста
Схилюся в молитві побожно...

Мій Боже, мій Боже... і  я вже не та

Цей камінь із серця не зрушу
Бо смокче останню кровинку війна
Залазить у голови, душі

Ми сліпнем, німієм і плачем навзрид...

Та часом і сліз вже немає
А там знову гинуть найкращі сини
Сирітку вдова обіймає...

Там пустrа і згарище, попіл і кров

Там пекло! Там просто безодня!
Немає ланів і немає дібров
І час... наче вічне сьогодні.

Не гояться рани, у грудях пече

На обрії вибухів хвилі...
Я знаю, від долі повік не втечеш
Ми сильні ... та часом, безсилі.

Я стиснула міцно вуста... промовчу

Відвернусь, щоб сльози сховати
Вернися... вернися до мене, прошу...
Кохаю... і вмію чекати.

© Ірина Бжезінська

Любити в війну

А я просто люблю....

Та любити в війну ой, непросто

Просинатись в поту від жахів
Від тривоги....до млості
прислухатись до тиші....

Пройду

Повечірнім знебарвленим Львовом

Хай замерзну, дощу
Так бракує гарячому серцю
Ні слово, ні друзі не поряд

Я молю

Боже, Боже, високо у небі
Туди постріли теж долітають
Захисти....Збережи, не погребуй
Цих молитв, що мов кров з вени крапають.

Я терплю

Хоч як часом є важко
Але ж й ти на хресті дорікав....
Боже, Боже....а я ж просто комашка
Зтопчуть, викинуть...хто ж бо згадав.

Уявлю

Що скінчилися вибухи, постріли
Догоріли пожежі, розцвіли навесні всі сади.
Там, на фронті, чекають весни, мов приречені
На життя, на кохання, на діти...
на добрії сни.

А я просто люблю....

Та любити в війну ой, непросто...

© Ірина Бжезінська