Ніч

Не дзвониш. Поза зоною.

Ти в зоні де перемир'я...

Миримось, воюєм?

Не дзвониш. Ніч без спокою.

І душить це безсилля...

Час хвилями жонглює...

***

А в нас у Львові знову свято

Чергові пляцки і сири

Вино, глітвейн, пампух... тут паті

Їм треба грошей та краси.

Що там війна - то всім без діла

Й твої всі друзі молодці

За рік цей збудувались, жили...

А ми? Слова щось йдуть не ті.

Вже вісім місяців. Ще скільки?

Ще скільки ось таких ночей?

Це не тобі, це кажу тиші

Що серце вкрала, мов трофей.

А влада? В них все в шоколаді

В ажурі...  бархат, діамат...

Ніхто не стане на заваді

Кудись ідем, - йдем навмання.

Комусь війна ця дуже в тему

В кишеню дуже та в зірки...

Не вірю я чинам й в систему

Ми дон-кіхоти й вітряки...

Якусь держава має карму

Червлену, наче як врекли

Ми здобуваєм перемогу

А переможені - знов ми.

І все десятий раз по колу

Вже граблі стоптані... аж ні

Знову не чути рідну мову

Навпроти ж свої, не чужі....

Ми всі обмануті настільки

Наскільки хочемо самі...

Налиють аж по самі вінця

Брехні... Що ж мають на умі?

***

Не дзвониш. Поза зоною.

Ти в зоні де перемир'я...

Миримось, воюєм?

Не дзвониш. Ніч без спокою.

І душить це безсилля...

Час хвилями жонглює...

Старію...

Старію...то твоя війна
Мене так ріже та корючить
Вже очі - рана, шрам - душа
А біль, як куля - в серце влучив..

Старію... нерви-гармаші...

Тріпочуть руки з телефоном

І холод... навіть у вірші

Прокрався, тишу збурив дзвоном.

Старію... Мудрість, сивина
Хоч ще зарано, так зарано
Ще б смішки, любощів й вина...
А тут війна, мов чорна хмара.

Старію... Сняться сни не ті
Не ті уже читаю книги
Не так говорю, не такі
Мої молитви...не зажило.

Старію... Змінююсь в лиці
Коліна, поперек...що далі?
То байка все...лиш ти скоріш
Вертай з війни домів, коханий!

© Ірина Бжезінська

Шановий пане президенте!

Шановий пане президенте!

Знов Україна вся в боргах

Навколо - лиш брехня та смерті

Дозвольте побажати вам

Аби щоранку вас будила

Тривога за синів, що там

І ви вивчали всі новини

Напам'ять карту, всі міста...

Адже солдати не подзвонять

Не можна їм, й зв'язок пропав.

У тім АТО - як у полоні

Ваших чиновників-бездар.

Бажаю влітку одягати

Все тепле - куртки і шапки...

У війську ж можуть видавати

Зимове - в спеку, ну а ви?

Бажаю аби їли кашу

Зрідка - консерви, без образ

Вони там мають воювати

А їх геть труїть ваш весь штаб!

Ще знаєте, коли в дорогу

Прийдеться заправляти мерс

Вам скажуть - лиш за ваші гроші

Та й що нам, що ви президент!

Солдат тут можуть виганяти

З кав'ярень та банкетних свят

Дружина ж ваша джазувати

Так любить... під московський джаз.

Хай день минає не у тиші

А в гуркоті ворожих мін.

Ви в кабінетах  - найсильніші

Стратеги, миротворці змін.

От чуєте, знов дзвони дзвонять

Хоронять... а у вас без втрат

Кому ж ви брешете, народу?

Не там шукаєте ви зрад....

Тут голодують, там стріляють

А тутечки он як крадуть

Та в нас грошей - як в Еміратах

Мільйончик  - й маму продадуть!

Що сниться вам? До вас не ходять

У страшні сни ті пацани

Що ви залишили в полоні

Або загнали у котли?

Боялись бунту? Знаю, кажуть

Що варто ворога знайти

Якщо в країні не до ладу....

Ну що ж ви робите, кати!

Шановний пане президенте

Не знаю, що у вас за віра

Там в шоколаді все напевне

А тут, на вулицях - зневіра.

А я не хочу ні Рошенів

Ні мерсів, літаків, ні злата

Я хочу миру... хліба, солі

Й додому сина ... Я ж бо мати!

© Ірина Бжезінська

Усе ще буде!

Ти обіцяєш: все ще буде

Лиш почекай, лиш почекай...

А потім тиша...як приблуда

Як мара суну... й не питай

Чи їм, чи сплю...Війна війною

Й так кожен день, так кожну ніч

Чекаю...Вірю.... і до болю

Кусаю губи...Цьогоріч

Усе змінилося невчасно

Дочасно літо відцвіло

Вже не курю по пачці...часто

Хворію. Знов не повезло.

Та то усе дурниці, знаю

Просто ця відстань і цей час

І так не просто...та чекаю

Усе ще буде...буде в нас!

© Ірина Бжезінська

Любила Україну...я любила

 

Любила Україну...я любила

Барвистий край та світлий сум пісень

Пахучих квітів вітром гнані хмари

Пшеничний лан й короткий в праці день

Історії козацьких днів минулих

Карпатських гір натягнуту струну

Любила свят освячену годину

І вишиту одежу ...я люблю...

Але не можу далі так, не можу

Хоч кидайте камінням, - я скажу

І день на день якось безлико схожий

Ніби по колу, колом... згарищем ходжу

Знов гнобить люд свій пан, йому замало

Ланів, палаців, коней та машин

Що б ще йому так гарно смакувало?

Що б ще захтіти?  Подорож, фестин?

Чекають матері з війни синочка

І діти плачуть, стогне вся земля

Дружинам кожний день - немов Голгофа

Їх розпинають болі і нема

На те усе ні ради ні розради

І сум, і голод, і чорніє хрест

Але комусь того всього замало

Ще б трішки втяти... ще б хоча би верст...

Часом за ворога страшніші любі друзі

І той, хто ближче, швидше стрілить в нас

І та сама  моїй країні туга

І зрадників нових зове новий Парнас....

Як двічі обпечешся - на холодне дмуха.
Зброя поета - слово, жінки сила - почуття... 

Нас є багато..., але чути й слухати

Зовсім інакші діі... Інакшії слова.

© Ірина Бжезінська

Чекаю

Так важко...й що далі, то гірше

Війною просякнутий пил

Жбурляє мені в очі вітер

Нічого не бачу... Повір

Не цього чекала, не цього

Хотіла лиш тиші й тепла

Різдво у великій родині...

Все зникло...лишилась війна.

Й чекання наддовгі години

Й короткі дзвінки із АТО

Тривоги плетуть павутини

Висмокчують з мене нутро...

Новини...Там знову стріляють

Поранені, зниклі...чому?

Мій Боже, мій Боже, благаю

Й молитва летить у пітьму....

Коханий мій, рідний, єдиний

Я знаю, інакше не міг..

Ніхто із нас в цьому не винен

Але тут так важко, повір...

Я коротко. В мене все добре.

А доня гуляти пішла

Коли там відпустка, надовго?

Чекаю... вже й літо мина.

Ти там бережи себе, ладо

Герою мій, соколе мій

Вертайся скоріше - чекаєм

В нас стільки ще планів і мрій!

© Ірина Бжезінська

А якщо...

А якщо…
Ти повернешся, а я тебе геть не впізнаю
Я прийду, але ти не впізнаєш мене
Все змінилось настільки, що часом я геть не встигаю
І ці зміни повсюду, і нас це також не мине…

А якщо…
Все змінилось назавжди, наскрізно, суцільно
Ми не ті, і не тими вже будем для всіх
Все б закинути, збути…але те нам не вийде, невільно
Як з цим жити? Чи зможу? А ти, ти би зміг?

А якщо…
Ми від втоми зупинимось, не схочем долати цю гору
Просто впадем на камінь, а далі – лиш Бог знає що…
Я в своїх почуттях як у скелі видовбую нору
І ховаюся там…  Зрозумій…те, для чого жила, зараз просто ніщо…

А якщо…
Ми забули все добре, смішне та солодке
Ми смакуємо втрати, і сіль нам смачніша за мед…
А якщо…
Сниться кров, і на пальцях липке щось та вогке
Кожен день – наче згарище чорних прикмет.

А якщо…
Це назавжди?
А якщо
Ми несправжні?
А якщо
Буде гірше?
А якщо
Брешуть вірші….

Обійми, пригорни
І не зводь барикади
У війни
Переможців немає,
всі втратили щось… щось, для когось, заради…

© Ірина Бжезінська