Великдень. Ранок у тумані.

Зненацька впав туман на Львів
В Великдень зранку все окутав
Сховав дорогу нам у храм
І день і ніч, усе поплутав

Молитви чують небеса
І я їх чую у тумані
Вони мереживно летять
У мою душу, в мою память

 

Яка ж я грішна, зла, недобра
Якаж ж я, Господи прости
Ти вмер за світ, де жадність й голод
Усім засліплюють уми

 

Де досі брат вбиває брата
Де зраджують щодень, щомить
Де гроші то найбільша правда
Де хитрістю уміють жить...

 

Людські пороки вже століття
Надточують душі кришталь
Добра і зла одвічна битва
І зараз йде і в тім печаль

 

Що я також слабка і грішна
Безсила, стомлена, не та
Котра тобі назустріч вийшла...
Ти все віддав.... я ж не взяла

 

Зненацька впав туман на Львів
У Великодній чистий ранок
Христос Воскрес, Воскресне світ
Восреснуть душі занепалі.

© Ірина Бжезінська

На всіх нас є у Бога плани

На всіх нас є у Бога плани
У кожного свій шлях, свій хрест
Свій демон й персональний янгол
І свій початок, й свій кінець...

Свої спокуси й нагороди
Свої і друзі й вороги
Свої надії та тривоги
Свої висоти та низи...

Я не мудріша за природу
Що щовесни дарує квіт
Нову освячуючи вроду
Та осінь, наче всьому звіт…

І я пишу свій звіт, багато

Відгомоніло, відцвіло
І квітнуло весняне свято
Але плодів щось не дало

Засохли бруньки, облетіли

Пахучі білі пелюстки
Вітри холодні налетіли
А потім грози та дощі…
 

На всіх нас є у Бога плани

Ми тремтимо в саду взимі
І не збагнути нам кому з нас
Замерзнути....
                   чи принести плоди.

© Ірина Бжезінська

Магія поезії

Малюю вірш, мов пентаграму
І поринаю в цей обряд
Нашіптую слова-зізнання
І букви полумям горять

Горять, печуть, таврують душу
А потім зцілюють її
Пишу про те, що досі мучить
І чим живу у цій борні

Ця магія старіша світу
І сила в неї неземна
Це обегіг із алфавіту
Й прокляття вічне, що взяла

На себе...пишу,
Малюю вірш, як пентаграмму
Свічу
Задую...
В темноті

Проходить днів туманна сага
Добра і зла одвічний бій
Де слів улеслива омана
Приспить сумління, Вір - не вір

Горять кути, краплинку крові
Ще в зілля я оце додам
Скуштуй, і випробовуй долю
Життя одвічний карнавал...

© Ірина Бжезінська

Кохаймо!

Не бійся щастя

задрощів і поглядів кривих
Це не закляття
Не табу, не гріх
Не оглядайся, не чекай,
Не сумнівайся,
Зараз, вже - наш час.
КОХАЙМО!

Я знаю, як життя ламає душі

Як рвуться струни криком уночі
Мене, як і тебе не хтіли слухать
І я навчилась жить без слухачів
Без друзів, без розмов, без обіцянок
Прийняла світ й себе йому дала
Мінялись дні, і сльози висихали
І як б не було прикро...я жила
Ми довго йшли в цей день
Він наш довіку
Ці погляди, ці доторки, слова
Ритм серця і твої надійні руки
І вогник загадковий у очах...

Не бійся щастя

Так, ми не пророки
І що чекає завтра нам не взнать...
Можливо все до того ...лиш уроки
Які навчили нас отак кохать.

© Ірина Бжезінська

Прийди...

прийди...

я балансую між депресією

і патологічно пафосним щастям
хвилина- тут, хвилина -там
хвилина - рай, хвилина - пастка аду

 

прийди

скажи мені що все минає
і це мине, мине, і оком не змигну
а ти мене не впустиш в прірву долі
навіть якщо туди зірвусь

 

прийди

чекання пульсує у скронях
і світло ріже очі, депресія
ні, щастя ... тонке і як скло прозоре
за ним чорніє прірва і пітьма.

© Ірина Бжезінська

Моя трагедія

Моя трагедія до прикрості банальна

Стара як світ, брудна, як сніг весни
Прочитана і завчена напам'ять
Та знов болить, болить, як не крути

Як не тікай, як не шукай спасіння

Тремтить душа і кава щось гірчить
Коньяк, цигарка... болісне прозріння
І слів дурман, як дим поверх летить

Я не тримаю, пробачаю, вірю

Жодних проблем! Світ бачив вже не раз
Таких розмов беззаздрісне тремтіння
Провалля снів, й палкий весни екстаз

Так, все гаразд, не знаю що додати

Щось з пісні може, чи з шекспірівських сонет...
Ні, краще, просто слухати мовчання
Далеких і незнаних ще планет....

© Ірина Бжезінська

Тримай чи пусти

                              Не судилось і не каялось,
                              Просто далося взнаки.
                              Ох, як швидко душа ламається
                               У загравах твоєї душі.
                                                 І не було,
                                                 Щоб просто бути.
                                                 І не вмерло. Камінний хрест.
                                                         Коли довго чогось шукаєш,
                                                         Хочеш вірити, що знайдеш.

 

І минають години, роки

Як ріп'ях мене колить сум
Під ногами рови глибокі
В небі вітру ворожий шум

Я ще вірю, інакше - згину

Просто йду, без мети вперед
Як пристане хтось - буде другом
А як ні, то і це не кінець.

Не молюсь, не кляну, пробачте

Мої слабкості вічні боги
Я метелик в польоті до щастя
Бій тривоги, загублені сни...

Неприкаянне світло весняне

Перший промінь, краплинка роси
Я ще тут, а за мить вже розтану
І загублюсь ...
                        Тримай чи пусти.

© Ірина Бжезінська