Звучала музика ....

Я чула музику, що дарувала крила

І відривала душу від землі

Звучала музика, і ноти так примхливо

Знаходили свій прихисток в душі…

Любов…

Любов, як музика текла по моїм венам

Тремтів мій голос, серця потяг мчав до тебе…

Зупинявся подих. Погляд. Ритм мій ворог...

А ти, а ти  мене чомусь не помічав…

Звучала музика наповнюючи тишу

Дзвінким відлунням мрій і теплоти

Бриніла в серці нота, фраза, вірші …

Все те, що не наважились знайти…

Дощ, що поєднав наші долі

Як містом струминитимуть дощі

І вулиці накриє хвиля зливи

Ми будем дома. В теплій тишині

До тебе притулюсь  я несміливо

І розкажу про те, що там, назовні

Є світ, що не давав мені прийти…

Тебе знайти, а я тебе чекала

Й запрошувала в свої дивні сни

Допоки дощ триматиме нас дома

Ти зігріватимеш мене своїм теплом

Ти будеш мій надійний теплий сховок

Дощ звяже наші долі,  як вузлом

Дощ. Ти. Тепло вина в бокалі..

Твій подих. Доторк. Голос. Мить дзвенить

Й відлунюює у серці.. Манять далі

Твоїх думок, я розчинюся в них…

Люблю твої листи

Люблю твої листи

В них істини одвічні

В них успіх перемог і даль доріг

Слова твої прості

Але якісь магічні

Я їх тримаю в серці, наче оберіг

Люблю твої листи

Люблю твої омани

Твоє життя, твій сенс, твій захват і твій шал

Люблю як в тишині

Цей простір поміж нами

Відточуєм словами, мов кристал!

Люблю твої листи

Люблю твої пориви

Твою безмежну віру, щирість, висоту душі

В ранковій тишині

Я знов чекаю дива

Живу в твоїх листах… Пиши, пиши мені…

Боюся змін

До тебе бігла, бігла… й раптом зупинилась

Злякалась темпу змін. Боюсь новин…

Нове завжди нас вабить, наче диво.

Та що насправді стрінем? Шляху згин.

Я просто мрію, як звичайна жінка

Про затишок, турботу, про дітей.

І гріє серце ця безмежна ніжність

І сниться, як біжу я до дверей

Тебе стрічати з дальньої дороги…

Як довго йшов і певно звіддаля

Відлунює у серці кожне слово

Твій погляд вабить, аж дрижить земля…

Тону в цих мріях і встаю на ноги

Іду вперед, іду, лиш почекай…

Мені б іще розвіяти тривоги

І з серця вигнати оцю сліпу печаль…

Ще трішки сил, натхнення і удачі

Мені бракує…От, лиш тільки мить

І я позаду залишу невдачі

І прийду в день, де буду просто жить!

Ще не любов...

Те, що в моєму серці поселилось

Звичайно, ще любов'ю не назвеш...

Це почуття слабке і несміливе

Мале і крихітне, що зразу й не знайдеш.

Воно таке тендітне і  весняне

Проснулось з першим сонячним теплом

І розбудило серце, шо ще спало

Й покликало вперед, де мрій танок

Мене закрутить в безперервнім русі.

Аж голова йде обертом, тримай

Мене за руку, Підкорюсь спокусі

І розіллюсь рікою. Ти ж пірнай!

Поклич мене ...

Поклич мене, поклич мене до себе

Моя душа втомилась від журби

Так довго я блукала в хмарах неба

А ти чекав так близько на Землі.

Шукала я навпомацки намарне

Минали дні мої, мої літа, життя

Ставала я чудовиськом, тираном

Забувши про любов і почуття…

Лиш зараз знов готова полюбити

Віддам усе, й нічого не прошу

Заплющу очі, гомін серця чути

Й душа летить мов птаха в висоту…

З тобою стану я міцнішою за скелю

З тобою буду я ніжнішою за пух

Я своє серце по кусочкам склею

І покладу до твоїх сильних рук.

Тебе я хочу міцно обіймати

В твоїх очах знаходити зорю

Щовечір біля тебе засинати

Щодень казати, як тебе люблю…

Ти заслуговуєш на успіх

Ти заслуговуєш на успіх

І вартий ти найкращих слів

Бо йдеш свідомо у майбутнє

І маєш те, що сам хотів.

Ти впевнений у своїх силах

Красивий, мужній, молодий

Несешся вдаль на білих крилах

І погляд твій такий ясний.

Ти розвиваєш в собі сутність

Душі безсмертної й життя

Твій лагідний і добрий усміх

Ховає гріх, і каяття.

Ти загадковий й неподільний

Сміливий, щирий і простий

Відвертий аж до божевілля

Такий далекий… і близький.

Ти – фатум, мрія, сон чи казка?

Де взяв ти сили і знання?

Ти ідеал, чи це лиш маска?

Ти друг чи ворог? І хто я?