Ненавиджу ці дітища прогресу...

Ненавиджу ці дітища прогресу

Айфон, емайл, чат, інтернет і ми

Рятуючись від самоти і стресу

У павутинні губимо намарно дні

Та в чаті не побачиш очі, сльози

Кришталь печалі і тремтіння рук

Примарний світ нам відриває далі

В ілюзію, що кожен нам – тут друг

Тут можна жити так, як ти захочеш

Це дешево й зусиль не треба, ні

Лише по клавішах туди-сюди ходити

І креслити свій світ на площині…

Але мені

Замало відео і звуку

Я хочу чути твого серця стук

Я хочу потримать тебе за руку

І доторкнутись до жаданих губ

Я хочу відчувати, що ти поруч

Я хочу знати, що тебе болить

Я хочу в усміху твоїм згубити голову

І знов зп'яніти від солодких втіх

Я поспішаю...

Я поспішаю у твої обійми

Я поспішаю у твій дім, твій вечір

Ранок, день, твої пісні і сни…

Прийми мене!

І в повній холоднечі життя

Ми будемо вже більше не одні…

Я поспішаю, і щодень чекаю

Коли скінчиться ряд випробувань

Що доля нам так рясно посилає

Коли до тебе поспішу, мов лань…

Я поспішаю, бо минають роки

Холонуть руки і черствіє дух

Щодня ми робимо мільярди кроків

Але все далі й далі ти, мій любий друг…

Я поспішаю ризикнути, впасти,

Розбити свій буденний ритм життя

Я поспішаю жити і кохати

Прийми мене. Прийди, моя весна!

Я поспішаю у твої обійми…

І ти коханий йди сюди, на звук…

Прийми оцю весну й забудь всі зими

Вслухаючись у мого серця стук

Звучала музика ....

Я чула музику, що дарувала крила

І відривала душу від землі

Звучала музика, і ноти так примхливо

Знаходили свій прихисток в душі…

Любов…

Любов, як музика текла по моїм венам

Тремтів мій голос, серця потяг мчав до тебе…

Зупинявся подих. Погляд. Ритм мій ворог...

А ти, а ти  мене чомусь не помічав…

Звучала музика наповнюючи тишу

Дзвінким відлунням мрій і теплоти

Бриніла в серці нота, фраза, вірші …

Все те, що не наважились знайти…

Дощ, що поєднав наші долі

Як містом струминитимуть дощі

І вулиці накриє хвиля зливи

Ми будем дома. В теплій тишині

До тебе притулюсь  я несміливо

І розкажу про те, що там, назовні

Є світ, що не давав мені прийти…

Тебе знайти, а я тебе чекала

Й запрошувала в свої дивні сни

Допоки дощ триматиме нас дома

Ти зігріватимеш мене своїм теплом

Ти будеш мій надійний теплий сховок

Дощ звяже наші долі,  як вузлом

Дощ. Ти. Тепло вина в бокалі..

Твій подих. Доторк. Голос. Мить дзвенить

Й відлунюює у серці.. Манять далі

Твоїх думок, я розчинюся в них…

Люблю твої листи

Люблю твої листи

В них істини одвічні

В них успіх перемог і даль доріг

Слова твої прості

Але якісь магічні

Я їх тримаю в серці, наче оберіг

Люблю твої листи

Люблю твої омани

Твоє життя, твій сенс, твій захват і твій шал

Люблю як в тишині

Цей простір поміж нами

Відточуєм словами, мов кристал!

Люблю твої листи

Люблю твої пориви

Твою безмежну віру, щирість, висоту душі

В ранковій тишині

Я знов чекаю дива

Живу в твоїх листах… Пиши, пиши мені…

Боюся змін

До тебе бігла, бігла… й раптом зупинилась

Злякалась темпу змін. Боюсь новин…

Нове завжди нас вабить, наче диво.

Та що насправді стрінем? Шляху згин.

Я просто мрію, як звичайна жінка

Про затишок, турботу, про дітей.

І гріє серце ця безмежна ніжність

І сниться, як біжу я до дверей

Тебе стрічати з дальньої дороги…

Як довго йшов і певно звіддаля

Відлунює у серці кожне слово

Твій погляд вабить, аж дрижить земля…

Тону в цих мріях і встаю на ноги

Іду вперед, іду, лиш почекай…

Мені б іще розвіяти тривоги

І з серця вигнати оцю сліпу печаль…

Ще трішки сил, натхнення і удачі

Мені бракує…От, лиш тільки мить

І я позаду залишу невдачі

І прийду в день, де буду просто жить!

Ще не любов...

Те, що в моєму серці поселилось

Звичайно, ще любов'ю не назвеш...

Це почуття слабке і несміливе

Мале і крихітне, що зразу й не знайдеш.

Воно таке тендітне і  весняне

Проснулось з першим сонячним теплом

І розбудило серце, шо ще спало

Й покликало вперед, де мрій танок

Мене закрутить в безперервнім русі.

Аж голова йде обертом, тримай

Мене за руку, Підкорюсь спокусі

І розіллюсь рікою. Ти ж пірнай!